Читати книгу - "Звіробій"

друга пальцем у бік і зайшовся щирим, добродушним сміхом. Індіянин лише осміхнувся, бо слова ораторки були надто приємні для нього, а голос надто солодкий, щоб його міг розсмішити цей справді комічний збіг. Промова, виголошена делавар-кою, викликала заперечення, які перейшли в палку суперечку. Але учасниці цієї суперечки не дозволяли собі тих грубих окриків та жестів, якими часто грішать представниці прекрасної статі в так званому цивілізованому суспільстві. В самому розпалі цієї сценки делавар змусив свого друга присісти й видобув з горлянки звук, до того схожий на цокотіння маленької американської вивірки, що навіть Звіробоєві здалося, ніби то залементувало одне з тих крихітних звіряток, які перестрибували з гілки на гілку в нього над головою. Цей звук був такий звичний у лісі, що ніхто з гуронів не звернув на нього жодної уваги. Зате Уа-та-Уа враз замовкла й сиділа тепер, мов скам'янівши. Однак їй не стало витримки, щоб не повернути голови. Вона почула сигнал, яким коханий часто викликав її з вігвама на таємне побачення, і це цокотіння зворушило її так само, як у країні пісень зворушують дівчат серенади.

Тепер Чингачгук не мав сумніву, що Уа-та-Уа знає про його присутність, і сподівався, що вона діятиме сміливіше й рішучіше, аби допомогти йому визволити її з полону.

Тільки-но відлунав сигнал, Звіробій знову випростався і, хоч йому були незнайомі тонкощі, доступні тільки закоханим, він одразу ж помітив, як різко змінилася поведінка дівчини. Для годиться вона ще сперечалася, але вже. без натхнення й без винахідливості, добровільно складаючи словесну зброю і ніби спокушаючи супротивниць можливістю легкої перемоги. Щоправда, раз чи два природжена дотепність підказала їй докази, які викликали сміх і дали їй миттєву перевагу. Але ці пустотливі вихватки були їй потрібні тільки для того, щоб приховати справжні почуття і зробити природнішою свою поразку в очах переможниць. Нарешті жінки потомилися і встали всі разом, аби розійтися по куренях. Тільки тепер Уа-та-Уа наважилась повернути обличчя у той бік, звідки пролунав сигнал. При цьому рухи її були цілком невимушені: вона потяглася і позіхнула, ніби її знемагав сон. Знову почулося цокотіння вивірки, й тепер дівчина зрозуміла, де ховається її коханий. Але вона стояла біля багаття, в колі яскравого світла, а Чингачгук та Звіробій причаїлися в темряві, тому їй важко було побачити їхні голови, що витикалися з-за пагорка. До того ж дерево, за яким стояли наші друзі, прикривала тінь од велетенської сосни, що пнулася до неба між ними й багаттям. Звіробій це врахував і тому обрав собі схованку саме тут.

Наближався момент, коли Уа-та-Уа треба було починати діяти. Вона мала спати в невеличкому курені, неподалік од якого зараз стояла; в сусідки їй на ніч було призначено згадану вже стару відьму. Якщо Уа-та-Уа залізе в курінь, а стара з її постійним безсонням ляже поперек входу, як робила щоночі, то будь-яка надія на втечу пропаде. А дівчині кожної хвилини могли наказати вкладатися. На щастя, в цей час один з воїнів гукнув стару на ім'я і звелів їй принести напитись.

На північному боці мису було чудове джерельце. Стара зняла з гілки гарбузового глека й, наказавши делаварці йти з нею, подибала на пагорок. Вона хотіла зійти схилом униз, скоротивши таким чином дорогу до води. Наші друзі вчасно помітили це й відступили назад, у пітьму, ховаючись за деревами, поки обидві жінки проходили мимо.

Стара швидко кульгала вперед, міцно тримаючи делаварку за руку. Коли вона опинилась під деревом, за яким ховалися Чингачгук та Звіробій, індіянин схопився за томагавк, наміряючись розчерепити голову ірокезці. Але Звіробій розумів, чим загрожує такий вчинок: єдиний зойк жертви — й усі воїни кинуться на них. Опріч того, йому було гидке це вбивство з гуманних міркувань. Тому він стримав Чингачгукову руку й відвернув смертельний удар.

В той час як жінки проходили повз дуб, вивірка зацокотіла втретє. Гуронка зупинилася й подивилась на дерево, звідки, здавалось, долинув звук. Вона була всього за шість футів од своїх ворогів. Стара висловила подив, що вивірка досі не спить, хоча вже так пізно, й додала, що це не на добро. Уа-та-Уа відповіла, що за останні двадцять хвилин вона вже тричі чула вивірчин голос і що, мабуть, звіря просить кришок, які залишилися в них після вечері. Це пояснення здалося гуронці цілком вірогідним, і вони знову рушили до джерельця. Чоловіки назирці подалися за ними.

Стара наповнила гарбузовий глек і вже була замірилася йти назад, як і раніше тримаючи дівчину за руку, але раптом щось здушило їй горлянку з такою силою, що вона мимоволі пустила свою полонянку. Гуронка навіть не зойкнула, і тільки якесь приглушене булькання вирвалось їй з рота.

Змій обвив рукою стан своєї коханої і кинувся з нею крізь кущі на північний бік мису. Тут він притьмом завернув до берега й побіг до човна. Можна було обрати й прямішу дорогу, але тоді ворог помітив би місце посадки.

Тим часом Звіробій і досі грав на горлянці старої, мов на клавішах органа, іноді даючи їй трохи передихнути, а потім знову міцно стискаючи пальці. Однак стара відьма спромоглася скористатися з такого перепочинку й раз чи двічі пронизливо вереснула. Весь табір сполошився. Звіробій почув важке гупання воїнів, що бігли від багаття, і за хвилину троє чи четверо з них замаячили на пагорку, їхні темні химерні тіні чітко вирізнялися на світлому тлі вогняної заграви. Настав час і для мисливця подумати про втечу. З досади стиснувши ще раз горлянку старій, що знов поривалася кричати, й подарувавши їй на прощання стусана, від якого вона беркицьнулась на землю, мисливець стрибнув у кущі, тримаючи рушницю напоготів і ввібравши голову в плечі, мов загнаний лев.

РОЗДІЛ XVII

Святоші-мудреці, зніміть з очей полуду!

В облуді ви жили, то й маєте облуду.

Доволі з вас? Чи варто підсолити

І, поки ви живі, ще в дурні вас пошити?

Мур

Багаття, човник і джерельце, біля якого Звіробій почав свій відступ, утворювали своєрідний трикутник з більш-менш рівними сторонами. Від багаття до човника було трохи ближче, ніж од того ж таки багаття до джерельця, а відстань між джерельцем та човником була приблизно така ж, як між двома першими означеними точками. Все це, коли брати по прямій лінії. Проте для втікачів прямих ліній не існувало. Щоб опинитися під захистом кущів, їм довелось зробити невеликий гак, а потім оббігати численні закрути берега. Отже мисливець почав свій відступ у вельми