Читати книгу - "Необхідні речі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але то був просто Ґарсонів «скаут», що котив по В’ю в бік центру. Скотт Ґарсон – найважливіший банкір міста. Кітон із дружиною іноді вечеряли з Ґарсонами – вони гарні люди, а Ґарсон ще й має чималу політичну вагу. Що він подумає, якщо побачить ті листочки? Що він подумає, побачивши слово «РОЗКРАДАННЯ», що кричить з рожевого повідомлення про порушення знову й знову, кричить, ніби жінка під час зґвалтування посеред ночі?
Кітон кинувся назад у їдальню, хапаючи ротом повітря. Нічого не пропустив? Здається, ні. Він дістав усі, принаймні тут уни…
Ні! Ось іще одне! Просто на балясині сходів! А якби він не помітив цього? Господи Боже!
Він кинувся до листка, схопив його.
МАРКА: РОЗВАЛЮХА МОДЕЛЬ: СТАРА Й ПОТРІПАНА НОМЕР: СТАРИЙХУЙ 1 ІНШІ ПОРУШЕННЯ: ФІНАНСОВА ПЕДЕРАСТІЯ
Ще? Ще є якісь? Кітон на шаленій швидкості пробігся кімнатами першого поверху. Низ сорочки випнувся зі штанів, а волохатий живіт ходором ходив над пряжкою ременя. Більше листочків він не бачив… принаймні тут.
Після ще одного нестямного погляду з вікна, щоб перевірити, чи Міртл точно нема в полі зору, Денфорт рвонув нагору, а серце громом билося в грудях.
17
Вілма з Нетті зустрілися на розі Віллоу й Форд. Там вони спинилися, не зводячи одна з одної очей, ніби стрільці в спаґеті-вестерні. Вітер рвучко розвівав туди-сюди поли їхніх пальт. Сонце то ховалося за хмарами, то визирало з-за них. Тіні жінок з’являлись і зникали, ніби переривчасті візитери.
На обох вулицях не було жодного авто, як і людей на тротуарах. Цей маленький кутик осіннього дня належав лише їм.
– Ти вбила мого песика, суко!
– Ти розбила мій телевізор! Побила мені вікна. Мою мікрохвильовку, пизда ти йобнута!
– Я тебе попередила!
– У сраку собі ті попередження заткай, придурошна!
– Я тебе вб’ю!
– Один крок ближче, і хтось тут сьогодні помре, але не я!
Вілма вимовила ці слова з тривогою та повільним усвідомленням. Обличчя Нетті дало їй уперше зрозуміти, що вони тут почнуть щось серйозніше, ніж посмикають одна одну за волосся й порвуть одяг. Що взагалі Нетті тут робить? Де ефект несподіванки? Як усе так швидко зайшло в глухий кут?
Однак у венах Вілми текла значна частка крові польських козаків, і ця її частина вважала такі питання недоречними. Її очікує битва, і це єдине, що має значення.
Нетті побігла на неї, піднявши в руці сікач. Губи оголили звіриний вискал, а з горла вирвалося довге виття.
Вілма пригнулася, виставивши ніж перед собою, ніби величезний викидний. Коли Нетті наблизилася, Вілма випнула його вперед. Ніж глибоко забився Нетті в нутрощі, а тоді скочив угору, розпанахуючи живіт і випускаючи струмінь смердючої рідоти. Вілма на мить перелякалася того, що вчинила, – це дійсно Вілма тримається за інший кінець ножа, заглибленого в Нетті? – і м’язи розслабились. Інерція, за якою ніж рухався вгору, завмерла до того, як лезо сягнуло ошалілого серця Нетті.
– НУУУУ ТИ СУУУУУКА! – закричала Нетті й опустила сікач. Він глибоко, аж до держака, занурився Вілмі в плече, з глухим хрустом розрубуючи ключицю.
Біль величезним дерев’яним брусом вибив усі об’єктивні думки Вілмі з голови. Залишилася сама буйна козачка. Вона висмикнула ніж.
Нетті висмикнула сікач. Для цього довелося задіяти обидві руки, і коли вона нарешті успішно видерла його з кістки, вільна маса тельбухів вислизнула з кривавої діри в її сукні й повисла перед нею блискучим вузлом.
Двоє жінок почали повільно ходити колом, залишаючи ступнями криваві відбитки. Тротуар почав скидатися на якусь дивну схему для танцю Артура Мюррея[80]. Нетті відчула, як світ навколо пульсує великими повільними циклами: колір покидав речі, обертаючи все на розмиту білість, а тоді повільно повертався. Гучними повільними посмикувальними ударами вона відчувала у вухах серцебиття. Нетті усвідомлювала своє поранення, але біль її не турбував. Подумала, що, мабуть, Вілма просто трішки порізала її збоку, нічого серйозного.
Вілма серйозність свого поранення усвідомлювала. Вона розуміла, що тепер не зможе підняти праву руку й що спина сукні наскрізь просякла кров’ю. Проте навіть не думала про те, щоб утекти. Вона ніколи в житті не тікала і не збирається зараз починати.
– Гей! – ледь чутно крикнула якась жінка з іншого боку вулиці. – Гей! Пані, що ви там робите? Ану припиніть, що ви там робите! Припиніть, бо викличу поліцію!
Вілма повернула голову в бік голосу. На мить, коли вона втратила пильність, Нетті зробила крок уперед і махнула сікачем, описуючи плоску широку дугу. Лезо врізалося прямо Вілмі в стегно й хряснуло об тазову кістку, розрубуючи її. Віялом чвиркнула кров. Вілма закричала й гарячково позадкувала, розмахуючи ножем у повітрі перед собою. Ноги перекрутилися, і вона гупнулася на тротуар.
– Агов! Гей!
То була якась бабуся в себе на порозі, що притискала до горла шаль мишачого кольору. Через окуляри очі в неї збільшилися до водянистих кругів жаху. Тепер вона загорлала чистим лементом літньої людини:
– На допомогу! Поліція! Вбивство! ВБЕВСТВОООООО!
Жінки на розі Віллоу і Форд не звернули на це жодної уваги. Вілма кривавою купою повалилася біля знака зупинки, і поки Нетті нетвердою ходою наближалася до неї, їй вдалося пересунутися в сидячу позу, спершись на стовп, після чого вона вистромила ніж угору перед собою.
– Ну давай, суко, – просичала вона. – Іди до мене, якщо не сциш.
Нетті пішла, рухаючи щелепами. Клубок нутрощів метлявся туди-сюди в неї перед сукнею, ніби абортований плід. Права нога наштовхнулася на витягнуту Вілмину ліву, і Нетті поточилася вперед. М’ясницький ніж прохромив її просто під ключицею. Жінка крекнула крізь заповнений кров’ю рот, підняла сікач і вдарила ним. Лезо заглибилося в маківку голови Вілми Джерзик одним глухим звуком – «динь!». Вілма почала здригатися в конвульсіях, тіло брикалося й вихалося під Нетті. Кожне хвицання й судома забивали ніж глибше.
– Убила… мого… песика, – видихнула Нетті, з кожним словом вихаркуючи тонким серпанком кров Вілмі в повернуте догори обличчя.
Після цього вона востаннє здригнулася та обм’якла. Коли Нетті звалилася, її голова стукнулася об стовп.
Тремтяча нога Вілми зіслизнула в канаву. Гарна туфля «для церкви» злетіла й приземлилася на купу листя, а низький підбор вистромився в метушливі хмари. Пальці ніг зігнулися… зігнулися ще раз… і розслабилися.
Жінки лежали, притулені одна до одної, наче коханки, а їхня кров фарбувала цинамонові листки в канаві.
– ВБЕЕЕЕЕЕЕЕЕВСТВОООООООООО! – знову затрубила літня жінка з іншого боку вулиці, а тоді похитнулася назад і, знепритомнівши, повалилася навзнак на підлогу коридору.
Уже й решта жителів району
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Необхідні речі», після закриття браузера.