Читати книгу - "Мартін Іден, Джек Лондон"

Служіть їй - і до біса юрбу! Успіх! Якого ж вам ще дідька треба, коли ви досягли успіху і в сонеті про Стівенсона, ще кращому, ніж «Видіння» Генлі, і в «Любовних сонетах», і в «Піснях моря»! Радість дає не те, що ви створили, а самий творчий процес. Мовчіть! Я це знаю, і ви це знаєте. Краса не дає вам спокою. Це вічний біль, це невигойна рана, розпечений ніж у серці. Навіщо сушити собі голову журналами? Хай вашою метою буде сама краса. Нащо вам красу перетоплювати на золото? А втім, ви однаково не зможете цього зробити. Я тільки дарма хвилююся. Читайте ви журнали хоч і тисячу років, а не знайдете там поезії бодай на один рядок Кітса. 40 Не женіться за славою й золотом, а завтра ж вирушайте в море.

- Я не ради слави, а ради кохання,- засміявся Мартін.- У вашому Всесвіті кохання, здається, не існує зовсім, а для мене Краса - лише служниця Кохання.

Брісенден подивився на нього зачудовано і жалісно.

- Ви ще такий молодий, Мартіне, такий молодий! Ви злинете високо, тільки дуже вже прозорі крила у вас, занадто ніжний пилок на них. Не опаліть їх. А втім, ви вже їх опалили. У своїх сонетах ви оспівуєте якусь спідничку. Це ж сором!

- Я оспівую кохання, не просто спідничку,- знов засміявся Мартін.

- Це філософія шаленства,- заперечив Брісенден.- Так думав і я, коли, сп’янілий гашишем, мандрував країною марень. Але стережіться! Буржуазні міста загублять вас. Згадайте оте крамарське кубло, де я зустрів вас. Це гірше, ніж помийна яма, у такій атмосфері не можна здоровим лишитись. Там задихаєшся. Там немає жодного порядного чоловіка, жодної порядної жінки. Усе це ходячі шлунки, що прикриваються високими ідеями...

Він замовк раптом і глянув на Мартіна. І враз, наче блискавка, його пройняв здогад. На обличчі його відбився подив і жах.

- І свої чудові любовні сонети ви присвятили цій блідій нікчемній самичці?

Мартін схопив Брісендена за горло і так трусонув, аж той зубами клацнув. Але, глянувши в очі своїй жертві, Мартін не побачив там жаху, а лише цікавість і диявольську насмішку. І тоді, опам’ятавшись, кинув Брісендена на ліжко.

Брісенден хвилину важко дихав, потім засміявся.

- Я був би ваш неоплатний боржник, якби ви витрусили з мене рештки життя,- сказав він.

- У мене останніми днями щось розладналися нерви,- виправдувався Мартін.- Сподіваюсь, я не заподіяв вам шкоди? Зараз приготую свіжий грог.

- Ах, ви, юний елліне! - вигукнув Брісенден,- Навряд чи ви знаєте ціну своєму тілу. Ви ж страшенно дужий. Ви молода пантера! Левеня! Ну, ну! Доведеться вам розплачуватися за цю силу.

- Що ви хочете сказати? - спитав зацікавлений Мартін, подаючи гостеві склянку.- От випийте й не гнівайтесь.

- Я хочу сказати,- Брісенден відсьорбнув трохи грогу і задоволено посміхнувся,- що вам не дадуть спокою жінки. Вони докучатимуть вам аж до самої смерті, як докучали й досі, або я розуміюся на цьому не більше дитини. Душіть мене скільки хочете, я, однак, скажу те, що думаю. Це, безперечно, ваше перше кохання, але вдруге, заради Краси, появіть більше смаку. Що може вам дати дочка буржуазії? Облиште її. Знайдіть собі справжню жінку, палку, жагучу, яка б сміялася з життя і глузувала зі смерті, яка б кохала, допоки змога. Є такі жінки, і вони полюблять вас так само охоче, як і мізерні виплодні буржуазної теплиці.

- Мізерні? - обурено вигукнув Мартін.

- Атож, мізерні. Вони туркочуть свої плитні моральності, що їм натуркочено в голови, і бояться глянути життю в вічі. Вони любитимуть вас, Мартіне, але свою вбогу моральність любитимуть ще дужче. Вам же треба життя осяйного й безоглядного, спілкування з великими вільними душами, треба яскравих метеликів, а не марної сірої молі. О, всі ці самиці скоро вам набриднуть, якщо ви, на лихо собі, довго житимете. Але вам це не загрожує! Ви не повернетесь до моря й кораблів, а тинятиметесь по зачумлених містах, згниєте за живоття, і тоді прийде смерть.

- Що б ви мені не казали, мене все одно не переконаєте,- озвався Мартін.- Кінець кінцем, у вас промовляє ваш темперамент, у мене мій, і кожен має свою слушність.

Вони не сходились у поглядах на кохання, на журнали і ще багато в чому, але все ж відчували один до одного щиру симпатію, і в Мартіна вона була дуже глибока. Бачилися вони щодня, дарма що Брісенден не міг висидіти в душній Мартіновій кімнаті більше як годину. Він ніколи не приходив без пляшки, а коли вони обідали разом в ресторані, пив увесь час шотландське віскі з содовою. Він завжди платив за обох, і завдяки йому Мартін познайомився з усякими тонкими стравами, пізнав смак шампанського і рейнвейну.

Але для Мартіна Брісенден залишався загадкою. Цей чоловік з лицем аскета, попри всю немічність своєї плоті, прагнув насолоди. Він не боявся смерті й цинічно сміявся з життя, але, вмираючи, був закоханий у життя до останнього його атома. Він був одержимий бажанням жити, тріпотіти життям, «ворушитися тією жменькою космічного пилу, що мене породив», як він сам раз висловився. Він уживав наркотики і взагалі робив багато чудного, шукаючи гострих відчувань. Він розповів Мартінові, що якось три дні навмисне не пив води, щоб зазнати розкоші від заспокоєння спраги. Хто він був - Мартін так ніколи й не дізнався. Це була людина без минулого, яку в майбутньому чекала близька могила, а в теперішньому палила жорстока гарячка життя.

 

РОЗДІЛ XXXIII

 

 

Мартін поволі, але все далі програвав битву. Хоч як він заощаджував, а все ж прибутків від «чорної роботи» не вистачало навіть покрити видатки. Костюм знову було заставлено, і Мартін не міг прийняти запрошення Морзів на врочистий обід у День подяки. 41 Рут не дуже була весела, дізнавшись про причину його відмови, та й Мартін сам був мало не в розпачі. Кінець кінцем, він дав їй слово таки прийти: він вибереться до Сан-Франціско і забере належні йому п’ять доларів у редакції «Трансконтинентального місячника», що дозволить йому викупити костюм.

Уранці він позичив у Марії десять центів. Простіше було б позичити їх у Брісендена, але