Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мар'яна..
Я неначе в якумусь жахливому і смішному сні..Чому мене переслідує відчуття дежав'ю.Так неначе подібне вже зі мною відбувалося.Така ж щаслива сімейна вечеря, як і тоді нічого не означає.Але одне я знаю точно, я не повірю більше тим словам що це просто вечеря і них з ціє б дівчиною нічого не пов'язує.
Андрій продовжує жити розумом своєї мами, яка відкрито мене ненавидить.
Я ледве не гопнулась, коли та зробила тост за чудову майбутню сім'ю..А після того як Андрій торкнувся моєї руки, шкіра і досі палала, неначе її вийняли із лавини..
Бісів придурок!
Та хто він такий, щоб грати на моїх почуттях...Звідки така жорстокість?Я ж не лялька, а жива людина..
З ресторану вибігаю швидко і оперативно, так неначе від цього залежить все моє подальше майбутнє..
Я настільки захопилася терзаннями своєї душі що й не помітила, як на парковці прямо на мене жене позашляховик..
Удар, і я падаю на землю..
-Ай!!- моментально відчуваю біль від невдалого падіння, і тримаюся рукою за травмовану ногу..Все-таки напевно вивихнула.
-Ти що дурепа!Жити набридло, чи сліпа?- з машини вистрибує розлючений чоловік років тридцяти, і його зло не передвіщує для мене нічого доброго..
-А ви на всіх потерпілих так гарчите!!- продовжую масажувати ногу, і витирати повні очі від сліз, навіть не знаю від чого мені зараз болючіше від травмованої ноги чи вчинку Андрія?
-Сильно боляче- він присів поруч, та почав оглядати ногу- схоже вивих, або ще гірше перелом буде зрозуміліше після знімку..- вже спокійніше вимовив той...
-А ви що лікар?- підвела свій погляд до блакитних очей, і швидко дала оцінку його зовнішньому вигляду, правда лише очі були якісь сумні і стомлені.
-Ні.Дозвольте я вас відвезу в трампункт- він піднявся і подав мені руку, на що я ніяк не поспішала реагувати, поки мені на очі не потрапив зляканий Андрій..
Побачивши мене в такому становищі, він швидко кинувся на зустріч, а мені менше всього хотілося з ним зараз розмовляти..
Якось все в нас не правильно..І я шалено зла на нього, на те що за весь цей час не знайшов змоги повідомити мені про свої стосунки з іншою, в той час як я терзаю себе своїм вчинком..
-Мар'янко!- я зустрічаюся з хвильованим поглядом коханого, який підбігши різко сідає і бере в свою руку мою ногу- де боляче?- дивиться на мене повними відчаю очей..
-Не чіпай мене!- різко відсмикую його руку та намагаюся піднятися за допомогою незнайомця, я більше не поведуся на його ігри, та й взагалі сам Андрій зараз для мене неначе червона ганчірка на бика, дивлюся на нього а уява малює своє: наприклад те, як він ніжно посміхається тій дівчині, або те, як тримає її за руку..
-Мар'янко все не так, як ти думаєш..Давай поговоримо, і я все об'ясню- пізно Андрійку щось пряснювати, варто було робити це тоді коли я чекала на розмову, а не тоді коли ти попався на гарячому, а зараз у мене не має нібажання ні сил розмовляти з ним.
-Ви здається хотіли мене підвести?- повністю ігнорую його слова і дивлюся на незнайомця..
-Так звичайно- він допомагає мені сісти в авто закривши за мною двері, і про щось розмовляє з Андрієм, але я цього вже не слухаю..
*****
-Мене доречі звати Дмитро- після того як я напешті трішки заспокоїлася, і між нами зав'язалася розмова..
-Мар'яна- дала відповідь, і не зрозуміла куди він мене везе, це не адреса мого дому..- а куди ви мене везете?
-В лікарню- зовсім спокійно вимовляє той, а мені це знов не подобається, за моєю спиною ведуть якусь двійну гру..
-Я ж сказала що з ногою все гаразд, це просто удар, кррв набігла і тому так боляче, все мине і не має потреби вести мене до лікаря..
-Я хочу особисто переконатися в цьому, щоб потім не терзати своє сумління..
Дорозмовляти ми не встигли, тому що на мій телефон поступив виклик від Сніжанни.Я зовсім забула про свою подругу, яка потребувала моєї підтримки..
Щось там у її трапилося, і тепер вона сама збирається виховувати дитину, а про її батька це взагалі табу, і не варто навіть запитувати.
-Так люба.Привіт..
-Ти де?Що у вас там відбувається?Ти що хочеш щоб я раніше сроків народила?Куди ти пропала, ти хоч знаєш як я хвилювалася?- продовжила тапаторити та, від чого мені довелося трішки відсунути від вуха телефон..
-Та все гаразд, я в мами..
-Це я вже знаю, я зараз приїду.Ти в дома?
-Ні.Ні.Не варто я звільнюся і тоді ми ..
-Де ти зараз?Скажи і я приїду- так і не вдається договорити адже вона буквально таки не дає мені і слова вставити
-Тобі це не сподобається..
-Мар'яно не нервуй мене!!!
-В лікарні..Трішки травмувала ногу, але нічого страшного через годинку буду вдома- я не встигла договорити тому що Сніжана вже вибила, і я не знаю її, якщо через декілька хвилин вона не буде тут...
Зробивши знімка, ми з Дмитром попрямували до травматолога, щоб він оглянув мою ногу і дав назначення для лікування..
Я почула за дверима, гамір і кучу невдоволених реплік, але це не зупинилося моїй подружці протиснутися до кабінету.Останній і вагомий аргумент це я вагітна, а вагітних потрібно пропускати..
-Мар'ян що тра....- і завмерла в напівслові, оглядаючи незнайомця під колеса авто якого я потрапила- а він що тут робить?- гучно викрикнула, і здається зараз вибухне вулкан!!
-Це Діма- намагаюся пояснити цю ситуацію
-Я чудово знаю що це Діма!Якого біса ти тут робиш?- вона тикнула в нього пальцем так неначе він винен у всіх смертних гріхах, а ось Діма навпаки тримався мужно і терпляче, схоже ці двоє дуже добрі знайомі
-І тобі привіт Сніжинко- посміхається, що Сніжанну ще більше розізлило..
-Не смій мене більше так називати!Що мене було мало, так вирішив ще й мою подругу довести!
В кабінеті стало надто жарко, і навіть травматолог це зрозумів, тому після того як Сніжанна пішла у рукопашну, ми вирішили лишити цих двох на одинці..
Вони виглядали такими милими, і я помітила якими щасливими і закоханими очима Діма дивився на Сгіжанну.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) Колишні, Таня Смолярчук», після закриття браузера.