Читати книгу - "Я бачу, вас цікавить пітьма"

Нарешті Суботу зацікавила течка, й він поклав її перед собою. Вона була якась дивна. Майже антикварна. Почухавши чоло, поліцейський узявся за тугенько зв’язані шнурівки, і відчуття були такі, наче мацаєш жабу.

У течці були зібрані й ретельно розсортовані найрізноманітніші матеріали про мешканців селища. Хто і що краде, хто і кому заздрить, хто кому погрожує, й звісно ж — хто з ким спить. До того ж усі факти підкріплені напрочуд якісними і чіткими світлинами — хоч хапай під пахву і біжи до суду. Це був захват! Мрія кожного дільничного. Хай там хто був його попередник — хлопчина вмів збирати інформацію.

І Субота з головою занурився в матеріали. Кожен рядок, кожна фотографія відкривали йому найсокровенніші і найбрудніші таємниці мешканців селища. Він опам’ятався аж глупої ночі, коли очі зайшлися слізьми від утоми, а літери, підсвічені жовтою настільною лампою, почали розповзатись, як воші. Дільничний відкинувся на спинку, палаючи з перезбудження й водночас знемагаючи від утоми. Він почувався володарем душ.

Уже наступного дня дільничний заходився розкривати справи. Тобто, як «розкривати»… Радше домовлятися й закривати. За гроші, за послуги, за відсоток від прибутку. Наприклад, він прийшов до начальника пожежної станції Науменка і показав дивовижну добірку світлин, на яких той продає двигун єдиного в селищі пожежного авто. Науменко все, знай, питав: «Звідкіля? Звідкіля?», а Субота загадково всміхався. Діло, видно, було давнє, але фотографії справили на Науменка незглибиме враження — він мало не плакав. Питання залагодили полюбовно — Захарій Михайлович купив світлини за можливу для нього суму, та й по всьому. Втім, це не завадило дільничному принагідно розлепетяти історію мерові, який, своєю чергою, скористався з цього, щоб тримати Науменка на гачку.

Або ще: колись знайшов пригоду на свою дупу такий собі Арсен. Відгамселив якогось хлопця простісінько посеред вулиці, — а той і помер. І хоч реальних свідків не було (точніше, не знайшлося сміливців, які погодились би свідчити), дільничний усі необхідні докази віднайшов у течці й потроху почав промацувати цю історію. Аж раптом за Арсена вступився сам усемогутній Павло Борисович. Звернувся до поліцая, так би мовити, з особистим проханням. І Субота, ясна річ, йому не відмовив. Недурний він був, цей Субота. Ой, недурний.

Таким-от робом, із трохи більшим чи меншим зиском для себе, новий дільничний залагоджував усі селищні проблеми. Дрібні злочини все одно траплялися, аякже! — та Віталік чинив за принципом «живи сам і дай пожити іншим». Та загалом порядок був. Навіть не так: була система. Хочеш безпеки — звернися до дільничного! Підкрадаєш — поділися з дільничним! Помилився? Заплати дільничному! Тому що він однак довідається. Але тоді це буде дорожче. Набагато дорожче.

Матеріали в течці ніяк не закінчувалися: їх було значно більше, ніж він собі думав — майже щодня Субота виявляв щось, чого досі не помічав. Часом, у вузькочолій поліцаєвій голові спалахувало запитання: як таке можливе? Йому видавалося, що він менш-більш вивчив теку першого ж вечора… Та його так захопили всі оці події, що влаштовувала будь-яка відповідь, навіть найдурнуватіша. Типу того, що нові документи затесалися між старих, і саме тому він їх досі не помічав… Байдуже, все це не мало жоднісінького значення. Головне, що Субота запопав владу.

Картонна тека, що досі лякала присутністю в ній життя, тепер почала спонукати і до інших почуттів: він нею дорожив. Десь тієї ж пори, збираючись якось іти з роботи, Субота взяв течку і, перш ніж замкнути сейф, вивів на звороті свої ініціали — «С.В.С.».

Одного разу дільничний наткнувся в течці на одну особливу добірку світлин. Інтимних. На них була пара, що усамітнилася в закинутій хаті, і їхня жага була вочевидь заборонена. Фото справили на Суботу неймовірне враження. Мабуть, ніколи в житті не дивився він на щось бентежніше. Жоден порносайт не міг дорівнятися до цього жагучого проникнення в чужу таємницю. Кілька днів поспіль він раз по раз діставав їх із теки, зітхав і прикушував губу, перекладаючи знімки, поїдав очима кожен сантиметр глянсової поверхні. Зрештою дільничний переконав себе, що його зацікавленість світлинами суто фахова (а що як на них зґвалтування!), тому не конче обмежуватися спогляданням, а слід перейти до справи.

Він легко з’ясував, що то за дівчина на фото, і зустрівся з нею. Не довго розбалакуючи, показав світлини. Та дівчина страшенно збентежилася. З’ясувалося, ніякого ґвалту не було, але парубок на знімку — то був чоловік її сестри. «Постраждала» весь час прохала Суботу не розповідати нікому і повернути їй фотографії, а він совався й гладив течку, що примостилася в нього на колінах, наче кішка, а потім — хтозна-звідки набрався нахабства — запропонував їй купити їх. Але, ясна річ, не за гроші. Просто вона така гарна, а ці фотографії так збуджують… Дівчина погодилася напрочуд швидко. Усе сталося того ж вечора.

Субота повернувся додому пізно, умиротворений і виснажений. Відмахнувся від жінчиних випитувань і завалився спати. А посеред ночі враз прокинувся.

У тиші чути було тільки цокання годинника в кухні, і — все. Він лежав і намагався збагнути, що ж його розбудило. Зоряна ніч фарбувала сутінки в синьо-сірі напівтони. Він уже стомився роздивлятися сизу гладінь стелі й намірився знову заснути, аж раптом почув м’який протяглий шурхіт. Кілька секунд Субота болісно вслухався. Шурхіт повторився — десь поруч — і вщух. Це було щось знайоме… Щось дуже звичне, але таке, що його не мусило бути в кімнаті…

Аж раптом він упізнав це чітко, мов спалах, — то був шурхіт одягу! В темряві, зовсім поруч із ним хтось повільно рухався!

Це усвідомлення було таке дике і моторошне, аж Суботі закортіло негайно скочити і навіть гаркнути на повну горлянку щось таке, що підбадьорило б його самого і налякало того, хто посеред ночі прокрався в його спальню. Та тіло наче спаралізувало, а зі своєї горлянки дільничний поліцай, докладаючи нелюдських зусиль, спромігся видобути лише низьке тягуче «и-и-и-и-и», таке моторошне і далеке, немов долинало воно з самого пекла. Вочевидь, ви чули про каталепсію пробудження, коли між сном і явою людина починає усвідомлювати, що прокинулася, а мозок іще не встиг «увімкнути» рухову функцію. Ймовірно, з Суботою сталося саме це, і варто було просто хвильку перечекати чи просто заснути. Але тієї миті дільничний не міг дозволити собі чекати, а тим більше — заснути знову.

Тому що в бляклих полисках вікна, зовсім поруч із його ліжком височіла темна людська постать.

Охоплений жахом Субота затягнув своє безпорадне «и-и-и-и-и» й доклав іще одне неймовірне зусилля, щоб поворухнутися, та це було однаково, що вилізти з-під бетонної плити. Темна постать зашурхотіла одіжжю й ступила до нього. Очі дільничного вилізли з орбіт, але він не міг навіть відкрити рота, щоб як слід заволати. Темна постать ішла плавно, наче линула в повітрі, й за секунду схилилася над ліжком й обдала Суботу пахощами сандала і куркуми. Тепер він міг роздивитися чернечу хустку довкола обличчя, хоча саме лице в темряві скидалося на позбавлену рис сіру млу.

Субота й надалі силкувався поворухнутися. Йому видавалося, начебто він звивається вужем,