Читати книгу - "Привид"

одну ногу поставив біля труни, другою вперся в земляну стінку і підсунув пальці під кришку. А потім потягнув її угору і, чисто за звичкою, почав дихати ротом. Навіть не дивлячись униз, Харрі відчув тепло, яке пішло зсередини труни. Він знав, що процес гниття вивільняє енергію, але від звуку, який він майже відразу почув, волосся на його потилиці стало дибки.

То був шерхіт личинок, що копошилися в плоті. Харрі коліном відсунув кришку труни убік.

— Присвіти сюди, — попросив він.

У світлі ліхтарика блиснули білі личинки, що копошилися біля рота й носа трупа. Повіки провалилися всередину, бо очні яблука виїдалися першими.

Харрі подумки відключився від звуків блювання, що почулися згори, й увімкнув свої аналітичні здібності: обличчя знебарвлене, темне, неможливо встановити достеменно, що воно належить Густо Ганссену, але колір волосся та форма обличчя свідчать, що це — він.

Та Харрі невдовзі помітив дещо таке, від чого у нього перехопило подих.

Густо кровоточив.

На білому савані розцвітали червоні троянди. Ці криваві троянди росли й ширилися.

Лише за три секунди Харрі збагнув, що то кровоточить він, а не Густо. Він схопився за шию. Відчув пальцями густу кров. Шов розійшовся.

— Твоя футболка, — сказав Харрі.

— Що?

— Дай мені свою футболку. Мені треба тут дещо залатати.

Харрі почув, як вжикнула застібка-блискавка, і за кілька секунд у світлі ліхтаря мелькнула футболка, що падала вниз. Харрі спіймав її на льоту і поглянув на логотип. «Безкоштовна юридична допомога». Господи, так він ще й ідеаліст. Харрі обв’язав футболкою свою шию, не маючи точного уявлення, яким чином це йому допоможе, але наразі це було все, що він міг зробити. Потім схилився над Густо, вхопив саван обома руками і розірвав його. Труп був потемнілий, трохи роздутий, а з кульових отворів у грудях виповзали личинки.

Харрі побачив, що ці рани співпадали з тими, що були зазначені у звіті.

— Дай мені ножиці.

— Ось ножиці.

— Не ці, а ножиці для нігтів.

— От чорт, — кахикнув Ганс Крістіан. — Я їх забув. Може, у мене в авто щось знайдеться. Може, мені збігати й…

— Не треба, — сказав Харрі, виймаючи довгий викидний ніж з кишені свого піджака. Лезо вистрибнуло назовні так потужно і з такою лютою силою, що аж руків’я завібрувало. Харрі відчув, наскільки добре було відбалансоване це знаряддя вбивства.

— Мені щось чується, — прошепотів Ганс Крістіан.

— Це — пісня групи «Сліпнот». «Пульс личинок» називається, — сказав Харрі, стиха мугикаючи собі під ніс.

— Та ні, чорт забирай! До чого тут пісня. Сюди хтось іде!

— Поверни ліхтар так, щоби мені було видно, а потім тікай щодуху, — сказав Харрі, піднімаючи руки Густо й уважно придивляючись до нігтів на правій руці.

— Але ж ти…

— Тікай, кажу, — повторив Харрі. — Мерщій!

Харрі почув, як кроки Ганса Крістіана стихли у темряві. Ніготь на середньому пальці Густо був зрізаний коротше за інші. Він обдивився перший палець та третій. І тихо сказав:

— Ми — з поховальної контори. Вирішили попрацювати в третю зміну.

А потім обернув своє обличчя до дуже молодого охоронця в уніформі, що стояв скраю могили й отетеріло дивився на нього вниз.

— Від родини загиблого надійшла скарга, що ми манікюр покійному недбало зробили.

— Геть звідти! — наказав охоронець на диво твердим голосом, хоча невеличка дрож у ньому все ж таки відчувалася.

— А чому це? — поцікавився Харрі, виймаючи маленький пластиковий пакет з кишені свого піджака і підносячи його до третього пальця, з якого він старанно зрізав ніготь. Гостре лезо викидного ножа увійшло у ніготь як у масло. І справді фантастичний інструмент. — На жаль, ваші інструкції забороняють вам нападати на порушників кладовищенського спокою.

Гострим кінчиком ножа Харрі зішкріб з короткого нігтя сухі рештки крові.

— А якщо ви, попри заборону, це зробите, то вас виженуть з роботи, в поліцейську школу не візьмуть, і ви не зможете тоді походжати з великим пістолетом і убивати людей, прикриваючись необхідністю самозахисту.

Харрі зосередив свою увагу на першому пальці.

— Робіть те, що наказують вам ваші інструкції: зателефонуйте дорослим дядям з поліції. Якщо вам пощастить, вони приїдуть сюди за півгодини. Але якщо ви — реаліст, то вам, можливо, доведеться почекати, доки вони завтра не вийдуть на роботу. Гоп! Готово.

Харрі закрив пакетики, опустив їх у кишеню піджака, поклав на місце кришку труни і вибрався з могили. Струсивши землю зі свого костюма, він нахилився взяти лопату й ліхтарик. І в цей момент побачив фари авто, що повертало до каплички.

— Взагалі-то вони сказали, що приїдуть негайно, — повідомив молодий охоронець, відступаючи на безпечну відстань. — Розумієте, я сказав їм, що це — могила того хлопця, якого застрелили. А ви хто?

Харрі вимкнув ліхтарик, і довкола враз стало темно, як у негра за пазухою.

— Я той, кому ви мали б співчувати.

І Харрі кинувся бігти. Він попрямував на схід, геть від каплиці, повертаючись тим самим маршрутом, яким вони прийшли сюди з Гансом Крістіаном.

Він орієнтувався по яскравому світлу, яке, на його думку, падало від ліхтаря у Фрогнер-парку. Якщо він зможе добратися до парку, то йому, навіть у теперішньому стані, вдасться відірватися від переслідувачів. Головне, щоби в них не було собак. Харрі терпіти не міг собак. Краще триматися гравійних доріжок, але з-за хрустіння він не чутиме, женуться за ним чи ні. Біля воєнного меморіалу Харрі звернув на траву. Позаду не було чути нікого. Але потім він побачив його — тремтливий промінь світла на вершечках дерев. Хтось переслідував його за допомогою ліхтаря.

Харрі вискочив на стежку і кинувся до парку. Спробував відключитися від болю у шиї і бігти розслаблено, економно витрачаючи зусилля і зосереджуючись на техніці й диханні. Подумки зазначив, що йому майже вдалося втекти. Він побіг до Моноліту, знаючи, що вони побачать його під ліхтарями, котрі стояли вздовж стежини, яка йшла через пагорб, і подумають, що він, скоріш за все, прямує до головної брами парку зі східного боку.

Харрі здолав кряж пагорба і, ставши тепер невидимим для переслідувачів, швидко звернув на південний захід, до вулиці Мадсеруд. Адреналін гнав його вперед, але він уже відчував, як м’язи почали ціпеніти. На якусь мить усе поглинула темрява, і він подумав, що втратив свідомість. Але швидко прийшов до тями, і на нього накотилася сильна нудота, а після нудоти почалося головокружіння. Харрі поглянув униз. Кров повільно витікала з-під рукавів піджака і сочилася поміж пальців. Колись у дитинстві так стікало полуничне варення зі шматка хліба в домі його діда. Харрі збагнув, що не