Читати книгу - "Кохай без правил, Ольга Манілова"

— Рито, Рито, — він чіпляється за мене, притискається грудниною, зупиняє мої руки, — Рито.

— Ні! Пусти мене, пусти!

Йому доводиться відпустити мене, бо навіть я сама не очікувала від себе такого сильного опору. Мої руки могли б і пробоїну в повітрі зробити й, здається, я вирвала в самої себе жмут волосся.

Я вилітаю з підсобки, навіть не замислюючись про зовнішній вигляд. І дорогою до кабінету мені так само начхати на те, який це все має вигляд.

Найголовніше — дістатися до місця, де я можу посидіти в тиші та звикнутися з новими думками.

Не хочу про нього думати ніколи, і мрію вирізати з себе все пов'язане з ним хірургічним методом.

Я поливаю вазони на підвіконні, а потім сиджу і дивлюся у свій телефон — старий, що ледве працює, бо нормальний смартфон я позавчора розбила.

Тільки б придумати як вибратися звідси: зі складу цієї команди й цього тренувального центру.

Вибратися без втрат уже не вийде, але хоч... як-небудь, аби не бачити його більше.

— // —

На матч я приходжу в більш спокійному стані, оскільки нічого вже більше не має значення.

Можливо апатія допоможе уважніше стежити за грою для подальшої продуктивної роботи з відеоаналітиками.

Навколо твориться невимовний і нескінченний хаос. Кричалки фанатських груп стають дикими, коли група шанувальників "Скалозубів" викочує на прохід гігантський плакат із зображенням кривавих іклів.

Фанати "Барсів" підіймають гігантські цифрові таблички із зображенням біло-фіолетового барса. Господи, що це ще за нововведення?

Виявляється, що мені залишається місце лише біля лави запасних і весь матч я буду сидіти поруч із Коваленком, який нервує.

І не зважаючи на те, що я ненавиджу Артура Резника — а взагалі-то більше нічого не відчуваю до нього, — я все-таки трохи співчуваю йому, бо якщо він часто змушений терпіти "ентузіазм" Коваленка, то я й гадки не маю, як капітан досі не збожеволів.

Коваленко не здатний мовчати, але це тільки вершина айсберга.

— ... і дивись, значить, Кувалда замінив Джозефа ось прямо зараз, прикинь? Артур, до речі, це передбачив, — він чухає свій кирпатий ніс, а потім різко випрямляється. — Пішла, пішла, пішла, пішла! Дуже тупий момент, і колись Ципа так уже робив. Вони повторюють за нами! — обурюється він, вказуючи на щось, ніби я здатна зрозуміти. — Ми врівень будемо йти, зуб даю. Це типу для "шоу", — активно жестикулює юніор. — Куліо як ніндзя! Що ж таке... Гаразд, Артур відіграється в другому таймі, він завжди так робить. Ой, а я не сильно тебе здавив? Я зараз посунуся.

— Дякую, Юро, — ввічливо відповідаю я, але він явно пропускає це повз вуха.

— ... ще раз Куліо, і ще раз Вісляков, так-так-так. Це, вважай, розминка, — розмахує він рукою. — Я ще таке в школі робив, але це Артур по-справжньому закручувати вміє. Він узагалі все вміє, тільки не показує. Ой зараз буде!.. Кувалда теж вичікує. Але це він так проти Артура грає. Мама каже, щоб я в усьому Артура слухався, типу Артур знає, що робить, а я хіба сперечаюся? Хто ж сперечається? Артур — найчіткіший! Дивись, це Стоянов міг закинути "метелика", типу в помсту. Ну все, тепер Артур і Кувалда відіграються в другому таймі, доведеться попітніти.

Це закінчується перший тайм, але після цих двадцяти хвилин мені здається, що я вже на пенсію вийшла і встигла на випускному онуків потанцювати.

Принципово відкидаюся спиною на сидіння і дивлюся перед собою, щоб жодним чином не наштовхнутися поглядом на капітана "Скалозубів".

Коли починається другий тайм, я, звісно, спостерігаю за ним.

Вони з Кувалдою ступають на арену останніми.

Капітан "Барсів" тільки поправляє шолом наостанок, бо він щойно не проґавив можливості продемонструвати свою золотисту гриву.

Вона в нього наче левова, і обкатує Кувалда кригу з тією самою застережливою лінню, що притаманна наймасивнішим представникам із сімейства котячих. З протилежного кута Резник набирає швидкість, і його леза не шкодують і міліметра льоду, немов він справді вовк, що вийшов на полювання.

Змушена визнати, ці двоє — вражаюче видовище і не дивно, що вони роблять так багато грошей і окремо, і в протистоянні.

Коваленко топчеться на моїх бідних вухах, переконуючи, що зараз обидва відіграються, але "Барса" вириваються вперед.

Юніор пояснює, що ще є шанс все змінити і так, і сяк, і "взагалі Артур завжди подібне прораховує", але я спостерігаю за тим, як розгортається на арені дійство, з тривогою.

Сутички посилюються, і проливається перша кров. Не наша, але тільки от чужа пролита кров не приносить нам користі.

Марк взагалі перетворюється на класичного тафгая, відбиваючи наших нападників у кожного гравця-супротивника. Я стежу за тим, як Олівер і директор Хогай реагують на гру. Обидва стримано перемовляються між собою і коротко відповідають іншим гравцям.

В останню хвилину другого тайму відбуваються три бійки одночасно.

Коли Резник уже підходить до тренера, я вперто дивлюся на протилежний бік арени, але інколи зриваюся й оцінюю зміни в поведінці капітана "Скалозубів".

Мені не подобається, як інші активні гравці дивляться на нього. Вичікувально і... віддано. Немов вони всі чогось чекають.

Зараз точно станеться щось велике, і я не можу змусити себе сидіти рівно.

— ... цими замінами, Кувалда, звісно... звиздець-пиздець. До речі, правила треба перечитати, ти не в курсах? Стоянов точно на воротаря піде, бачиш? А ти, от, з відеоаналітиками дивишся потім усі ігри разом з Артуром? — запитує Коваленко.

— З відеоаналітиками, — видавлюю я з себе, і якби не починався третій тайм, я б переймалася через таке питання, але гравці вже вилітають на лід.

Арена вибухає несамовитими криками, фанати вітають обидві команди, і я впевнена, що більшість тих, хто спостерігає, навіть спершу не розуміють те, що відбувається.

Я й сама не розумію, бо стежу великою мірою за Артуром і його постійною зміною позиції.