Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

— Слово порушувати не стану, і мене підключав до роботи він, а не ви. Але в моїй практиці, жертва — завжди пріоритет, байдуже скільки і хто заплатив. Я людина несучасна.

— Я — не жертва. Я потерпіла, — посміхаюся з останніх сил. Кілька лицьових м'язів заклинило після того... вечора на мансарді.

Немов тіло досі не може повірити в те, що я тоді сказала. Брехня завжди фізично огидна.

— Так точно, — киває він і уважно дивиться на трійцю охорони біля паркану. — Давайте пройдемося з вами трохи.

Прогулянковим кроком ідемо вниз вулицею, зупиняємося буквально через два будинки від ділянки Сергія Степановича.

— Кулак заборонив говорити, бо вважає, що написане зашкодить вашому психоемоційному здоров'ю. Воно, найімовірніше, зашкодить. Йому видніше, адже він вас знає. Але я змушений попередити вас.

— Це всього лише слова. На папірі написані. Адже він спробував уже вбити мене. Усе тут зрозуміло. Псих якийсь, такі скрізь зустрічаються. Вибрав мене, бо я досить публічна і я дуже чуйна і вразлива. Вони таке одразу чують, — останнє вимовляю холодно й цинічно.

— І ви, найімовірніше, маєте рацію щодо вибору, — повертається Марат просто до мене, — чому я, зізнаюся, здивований. Але все ж таки тут є щось особисте. У записці цього... прямо немає, не хвилюйтеся. Це з мого досвіду.

— Тобто, він помучити мене саме хоче?

Обіймаю себе за руки, і безпечник зітхає і вирівнюється.

— На вашій совісті, подальше краще залишити між нами. Він, можливо, реагував на активну присутність Кулакова поруч із вами. Щось... на кшталт ревнощів. Цього я Кулаку поки що не говорив. Не здивуюся, якщо псих продумав, як усе підлаштувати, щоб ще й підлітка підставити. Щоб від вас відсікти. За планом, найімовірніше, не пішло. Усіх від вас відсікти. І окремо, Кулак неадекватно реагує на всю історію від самого початку, — підтискає він губи.

Ледь не фиркаю.

— Ну, Кулаков кинувся спорткомплекс одразу світити скрізь, мабуть, тому що там так на листку написано було. І це єдиний раз, коли він послухав когось. Ну хіба не чудово?

Марат пильно дивиться на мене.

— Це я настійно рекомендував почати будівництво публічно. Щоб псих відчув, що ситуація під контролем у нього. Розслабиться тоді, втратить пильність.

— Ну, а може Вася попросив вас це сказати, — розвертаюся я і ми тепер прямуємо назад.

— Коли я на самому початку наполягав, щоб у вас була гідна охорона, Кулак забракував хід. Він шкодує про це. Будь-який би чоловік шкодував.

Ще один!

Апатія розчавлює, ніби п'ятою на мене всі разом наступили.

Та знаю я, знаю! Відкрив будівництво не просто через примху. Але все одно спеціально не почекав мого пробудження — бо знав: я проти буду. Тепер виглядає, що він вчинив найблагороднішим способом заради моєї дорогоцінної персони. Маніпулятор!

Усі їхні наміри виправдати і виставити біса в кращому світлі марні. Неважливо, що я думаю.

Після того, що я прокричала... Я образила його. Таке Кулак не пробачить.

Я підло нагадала йому, що він теж сирота з дитячого будинку. Ніби це щось ганебне.

Провина та жаль гармошкою в грудях збирається, але розійтися назад не зуміє. Тільки збирається і збирається, і колись лопне від тиску.

А поки що мені слухати цей пронизливий звук зсередини — наче ноти всі одночасно натиснули, і тепер іншого нічого не розрізнити. Чекаєш, коли ж нарешті болісний звук скінчиться, і ноти розтиснуться, але я не заслуговую на полегшення насправді.

Наговорила мерзенних гидот. І брехливих. Тому що люблю його і потрібен він мені понад усе на світі. Але бути з ним так не можу, коли він підлітків до в'язниці кидає. Й не хотіла тоді чути його злі погрози. Хотіла, щоб він точно пішов.

Напоївши Ваню чаєм і улюбленою "Фантою", з'ясовую подробиці. Намагаюся голову в холоді тримати.

Він вважав, що автор записок — хтось із поліцейських або сам Петренко. Намагався стежити за ними, але навіть доїхати до сусіднього селища не зміг — адже вони там усі живуть. Тому він заздалегідь готував місце, куди він когось із них заманить.

Ознобом мене прошибає не тільки від того, що Ваня розправлятися з кимось збирався. Але й тому що, виходить, за ним щільно стежив мій шкідник. Сам підліток вважає, що серед... розповсюджувачів наркоти пішли чутки про те, що Ваня шукає і збирає певні суміші.

Він переконує мене, що більше не працює з наркотиками і сам ніколи не торкався.

Я вірю йому, бо відчуваю правду.

Але є дещо ще... Іноді козенятко зупиняється і начебто раптово замислюється. Не буду тиснути на нього зараз, але є щось таке у тому, що сталося біля лабораторії, що я не можу до кінця вловити.

Перед від'їздом Марата, я розповіла йому в подробицях те, що сталося в підвалі. Найприкметнішою деталлю залишається те, що псих розраховував на моє виживання. Адже він закликав мене прочитати записку потім.

Про дотик до моєї нижньої білизни я промовчала.

Розпитування про звинувачення Вані викликали в Марата помітний дискомфорт. Відповів, що мало про справу знає.

З обговоренням жаху з козенятком я вирішила почекати, поки сам не скаже що-небудь. Найімовірніше, йому доведеться розповідати все правозахиснику, і не хотілося б дитину зайвий раз травмувати.

Він сам зачіпає тему просто перед сном.

— Це я винен у всьому. Я!

— Ти що таке говориш? — кидаюся до нього з іншого кінця кімнати. — Ти ні в чому не винен. Відповідальність повністю на психу.

— Я думав, він помре, — раптом пошепки говорить дуже швидко.

— Хто?

— Кулак.

— Ч-чому? — не справляюся з емоціями і не можу здивування приховати.

— Коли в лікарні. Він мене привів. Типу... до тебе. Подивитися. Помре він, я думав. Помре.

— Але чому?!

— Тому що помре. Як не живий вже такий. Я й пішов би до в'язниці, — раптом підкидає на мене очі. — Він сказав, що в тюрмі я не виживу, але сам він як не живий був і стояв там. Сказав, що не посадить мене.