Читати книгу - "Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Увійшовши в номер, я відчула себе немов в пастці. Я дозволила собі стати до цієї людини спиною і тепер губилася в думках про те, що було в нього на думці, оскільки абсолютно не чула, щоб він зробив хоч крок. Коли я озирнулася, то зрозуміла, що вихід з номера був закритий моїми речами, а Томас просто стояв і мовчки мене розглядав.
- Дякую, що допоміг, - спробувала посміхнутися, але вийшло дуже погано. Найбільше на світі я боялася, що він зараз розвернеться і піде, що вийде з цієї кімнати й більше ніколи не подивиться на мене з таким нетерпінням в очах.
- Так я ще не закінчив ... допомагати, - він повільно зробив крок всередину і, не припиняючи дивитися в мої очі, невимушеним рухом, навпомацки зачинив за собою двері.
Серце стало заходитися в дикому стрибку, а дихання збилося. Він не йшов, не йшов ... Його очі жадібно мене розглядали, і він наближався до мене з кожною секундою. Я хотіла доторкнутися до нього, відчути запах його шкіри, тепло його губ. Хотіла, щоб він стиснув мене своїми сильними руками й більше ніколи не відпускав. Мені набридло ховатися і боятися, брехати собі самій. Як ніяк я була дорослою дівчинкою і вже давно мені потрібно було прийняти той факт, що я його, і я не могла від нього піти, втекти, сховатися ... Напевно, це було те, що деякі могла назвати долею.
Але одна справа зрозуміти все це і прийняти, а зовсім інше - це показати йому те, що насправді зі мною відбувалося. Це немов дати йому деяку перевагу наді мною. Невидиму владу.
- Томас ... Я ... - Голос почав зрадницьки тремтіти, і я, підібгавши пальчики ніг відчула себе маленькою дівчинкою, яка боялася сказати щось не так.
- І я ... - риси його обличчя пом'якшуються, і він розглядає мене так, ніби й сам не може повірити в те, що це відбувається насправді.
- Я більше не можу так ... - Хотіла продовжити, що я більше не могла чинити опір, брехати собі і йому. Що він переміг, я повністю здалася, навіть в якийсь момент була готова визнати поразку. Але голос знову почав тремтіти, я не змогла закінчити фразу, нічого не виходило.
Але ж і він сюди прийшов не для того, щоб вислуховувати мої зізнання й одкровення. Це ми зараз абсолютно точно розуміли удвох. Повітря й обставини навколо нас були настільки напружені, що ще трошечки й ми б почали фонити.
- Тсс, - почувши його тихий голос і побачивши, як він простягає руку до моєї щоки, я зрозуміла, що мої сльози струмками стікали вниз.
- Я ... я ...
Схопившись за його руку, яка прибирала вологу з мого обличчя, я, закусивши губу, заглянула до нього в очі. Я побачила те, на скільки він втомився, наскільки ми змучили один одного і я, напевно, вперше за весь цей час подумала про те, як він переживав все, що між нами відбувалося. Я настільки була занурена в себе й у свої переживання, що я навіть не думала про те, що в цій ситуації нас було двоє.
- Я нудьгував, - у нього вистачило сміливості висловити те, на що не вистачало сміливості у мене.
- Я теж, - посміхнувшись тому, що при всьому тому, що я була старша і мала бути мудріше й сміливіше, поруч з ним, в його руках я відчувала себе маленькою дівчинкою, яка хотіла ласки й любові.
Його губи знайшли мої, злегка доторкнулися і зірвали короткий поцілунок. Серце тремтіло від захвату. Це був перший поцілунок, який не ніс в собі біль, образу і бажання володіти. Це був просто ласкавий поцілунок, який показує всю теплоту, з якою він до мене ставився. Нарешті, відкинувши всі свої метання і переживання, я змогла побачити те, що він був далеко не такий жахливий, як я про нього думала. Я змогла побачити наскільки трепетно і тепло він до мене ставився.
Я зовсім забула про те, за яких обставин ми тут зустрілися. Забула про те, що він тут був зовсім з іншою дівчиною. І те, що я повинна була його переконати з'їхатися з моєю сестрою.
Реальність була настільки паршивою, що я була готова заплатити будь-яку ціну, аби залишитися у своїх фантазіях ще багато часу. Урвати у долі зовсім небагато часу, щоб обманювати себе і насолоджуватися тим, хто мені не належав. Але, здається, мій час, на нещастя, закінчився, оскільки через пару секунд я почула:
- Томас? Олівія? - Саванна голосно вимовляла наші імена, стукаючи у двері мого номера. А ми завмерли. Немов злочинці, спіймані на гарячому, дивилися один одному в очі й не знали, що робити. Вірніше, як ... я не знала, а ось в очах Томаса я незабаром розглянула незрозумілу рішучість. Здається, його абсолютно не бентежило те, що нас могла зараз застукати моя сестра.
Здається, його це не те, що не лякало, а навпаки, пробудило наполегливе бажання.
О, ні, ні, ні...
- Не смій, - схопивши його за руку, я прошипіла і подивилася в його очі. Тільки не так, не таким чином.
- Скільки ми ще будемо продовжувати грати в ці збочені ігри? - Томас прогарчав ці слова мені у відповідь і вирвав руку з мого захоплення.
- Вона моя сестра, я так не можу, - глухо промовила я, - прошу тебе ...
Побачивши, як Том стиснув кулаки й почувши скрип його зубів, мені стало страшно від того, що могло статися далі. А Саванна навіть не збиралася здаватися.
- Відкрийте двері! Негайно! Або я ... - Вона не встигла договорити, тому що Том відчинив двері, і я побачила обличчя сестри, по якому відразу стало зрозуміло, що вона була в сказі.
- А то ти що?! Піднімеш на вуха весь готель? Візьми себе в руки й перестань мене ганьбити! - Прогарчав хлопець і, схопивши Саванну за руку, потягнув за собою при цьому голосно грюкнувши дверима мого номера. А я так і залишилася стояти на місці, поки мій мозок намагався перетравити те, що сталося.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська», після закриття браузера.