Читати книгу - "Невситимі, Анна Мавченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Обраний шлях був трохи довшим, однак і справді майже пустував. На третьому поверсі зараз не було роботи, тож весь персонал метушився на другому, зайнятий обслуговування бальної зали. Софі теж повинна була там бути, однак щойно я про це подумала – погляд вловив у напівтемряві її тендітний образ.
- Софі! – гукнула я, але дівчина, вочевидь, не почула, бо швидко звернула вбік.
Туди, де не повинно було бути нічого, крім пустої невеличкої декоративної секції.
Підібравши поли незручної сукні та давши ногам трохи волі, швидко побігла наздоганяти приятельку. І яким було моє здивування, коли не побачила в місці її зникнення нічого, крім холодної кам'яної стіни, прикритої старим запилюженим гобеленом.
- Дивно, – мовила про себе.
Трохи постояла, уважно роздивилася нудну широку панель – і вирішила, що, мабуть, мені привиділося. Але це видіння було настільки реалістичним і чітким, що аж мороз пішов по ногах.
Я здригнулася.
Мороз, точніше холод, і справді пішов по ногах.
Присівши, опустила погляд на місце стику стіни з підлогою й здивувалася, бо чітко побачила тонесеньку лінію пустоти, а ще сліди стертого каменю. Зірвавши з гобелена повислу нитку, поклала її на землю і похмуро простежила за тим, як вона відлітає на кілька сантиметрів убік. Отже, тут існує невеличкий протяг. А це наводить на цілком логічну думку, що ця стіна не просто суцільний камінь. Судячи з того, що я бачу, із протилежної його сторони повинно бути якесь приховане приміщення.
- А це ще більш дивно, – не стримала шокованого.
Рейван не попереджав про таку особливість свого будинку.
Хоча він і сам цього може не знати. Мабуть. У це все-таки складно віриться.
Я застигла на місці, не в змозі визначитися, що робити далі. Проігнорувати свою знахідку чи перевірити її правдивість?
Очевидно, що моя згубна цікавість вимагала останнього. І я би зрадила саму себе, якби не пішла в неї на поводу. Тому, переконавшись, що крім мене в коридорі більше нікого нема, взялася розгадувати нову загадку.
- Якщо тут магічний замок, в мене немає шансів, – замислилась я вголос.
Такий варіант можливий, але сумний, бо пригоди тоді скасовуються. Але ж опускати руки так швидко – не в моєму стилі. Тому подивимося, що ми маємо.
Знову опустилася на коліна і провела рукою по холодному каменю. Спершу нічого особливого не побачила, а потім відчула під подушечками пальців якийсь дивний рельєф. У темноті важко було розгледіти візерунок, та мені здалося, наче це зображення павука. Пальці напоролися на щось гостре – і я відчула миттєвий секундний спалах болю. Відсмикнула кінцівку, злизавши з ушкодженого місця капельку крові – дитяча звичка.
Почулося клацання.
Звелася на ноги й відступила на крок, злякавшись, що з того боку зараз хтось вийде. Однак стіна із глухим звуком лише трохи відсунулась убік. Символ павука під моїми ногами яскраво спалахнув і розплився, начисто злившись із неоднорідною структурою підлоги. Наче його там і не було ніколи.
Одразу склалося враження, ніби я щось зламала. Бо коли тут зникла Софі, жодних подібних звуків точно не було. До того ж часу минуло значно менше, ніж пішло на відмикання сховку в мене. Але швидко відігнала цю дурну думку й хутко вбігла всередину.
Переді мною далеко вперед потяглася ще одна пряма гілка погано освіченого коридору. Тут гуляв страшний протяг, смерділо сирістю й пилом, під стелею звисали метрові павутини з не меншими, як мені здавалося, павуками… Бажання дослідити це місце в цілому впало.
Та, недовго посперечавшись із параноїдальним внутрішнім голосом, вирішила все-таки зазирнути до прихованої від загалу частини будинку. Цікавість переважила страх, додавши сил і енергії.
Стіна позаду так і залишилася стояти в новому положенні, наче там завжди було її законне місце – і це мене ще більше насторожило, проте не зупинило. Я рішуче зрушила з місця і, притримуючи низ сукні, посунула вглиб непередбачуваної темряви.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Невситимі, Анна Мавченко», після закриття браузера.