Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

– Ти брешеш. Якби моя мама зберігала якусь таємницю, вона б її ніколи не розкрила.

– Це так зворушливо, – зі знущанням протягнув маг. – Безпорадна відьмочка, що ніяк не може пережити смерть батьків. Як би мені не хотілося зіпсувати твою пам'ять про матір, на жаль, її участь у цій історії мінімальна. Хоча це як посудити, – Етьєн підвів голову до нічного неба і відсторонено продовжив розповідь: – Років так вісімнадцять тому одна жінка попросила її про допомогу. Про не зовсім звичну допомогу: запечатати дар її новонародженої доньки, щоб ні вона сама, ні хтось сторонній не зміг розпізнати в ній сфара. Так звичайно робити не можна, але жінка заявила, що вони в смертельній небезпеці, а відьми істоти дуже жалісливі, тому вона погодилася. Накладене закляття було вкрай успішним, жодної осічки за весь час – дівчина жила як проста людина і була в безпеці. Але ніяк самі мойри плели її долю, і одного разу я вловив відлуння магії, якої був певен, більше ніколи не відчую. Відстеживши її, я знайшов дівчину, яка не знає про своє справжнє походження. Я навіть розчарований, – чоловік кинув швидкий погляд на Лілі. – Невже ти не відчула рідну магію? Так, після того як я підчепив бар'єр, а сила банші, що тоді розкрилася, його повністю зруйнувала, слідів магії твоєї матері майже не залишилося, але все ж ти могла її помітити.

І вона її помітила. У пам'яті різко спливла наша розмова ще першого дня знайомства. Лілі казала, що відчуває у мені відлуння рідної магії і не може зрозуміти чому. Ось і відповідь: її мама наклала на мене якесь закляття і заблокувала мою силу. Лілі це теж зрозуміла, але не прокоментувала. Її цікавило інше.

– Чому? – з натиском в голосі промовила вона. – Чому ти це робиш? Чому ти підставив мого батька та Віту? Навіщо тобі їхня страта?

– Все ж так очевидно, – смикнув підборіддям маг, на секунду в його очах промайнула злість, але він швидко взяв себе в руки і відстороненим голосом додав: – Все в кращих традиціях сфарів.

– Помста? – насупилась Лілі. – За що?

– Ця провина на ваших предках, але, як відомо, старі борги передаються новим поколінням. Скільки б сторіч не минуло, – він замовк і з його вигляду стало очевидно, що нічого більше він розповідати не збирається. Після чого коротко кивнув сам собі, ніби приймаючи рішення, і рівним голосом сказав: – А тепер вибачте мою грубість, але банші настав час відправитись на свою страту. Вона й так на неї неабияк спізнилася.

Я з жахом розплющила очі і різко розвернулася до Лілі. Дівчина розгублено дивилася на Етьєна, не розуміючи, до чого він хилить. Маг несподівано швидко, зі зміїною пластикою, крутнувся, і в його руці звідкілясь взявся невеликий предмет. Коли він на мить блиснув, я зрозуміла, що це дзеркало, точніше, невеликий уламок дзеркала розміром з долоню. Етьєн повернув скельце так, що в ньому відбився місяць, а потім змінив кут і відкинув тоненький промінь у центр нашого дзеркала, що все ще витало в повітрі. Цього вистачило, щоб воно з оглушливим дзвоном розлетілося на дрібні уламки, як від влучення кулі. Разом з цим дахом будівлі пройшла вибухова хвиля, яка відкинула мене та Лілі на кілька метрів. Ми лежали на холодній мокрій покрівлі, а в повітрі вже виростала, відблискуючи фіолетовим сяйвом, стіна. Я вже бачила у виконанні відьми захисний бар'єр, але скільки ця перешкода зможе протриматись проти сильного мага?

Немов відповідаючи на моє питання, Етьєн засміявся, і цей сміх викликав більше страху, ніж уся ця ситуація.

– Знаєш, я навіть не буду сили витрачати, – зухвало фиркнув він. – Я вже кинув сигнал варті. Вони будуть тут за кілька хвилин.

Я вже було зраділа, доки не усвідомила, що прийдуть вони не за магом, а за мною. Ми не зловили Етьєна, точніше зловили, але він невідомо як зміг вибратися, і тепер він просто втече. Або навіть не ховатиметься, він же поза підозрою, а значить може навіть зробити вигляд відповідального сфара, що виконує свою активну громадянську позицію. А вартові тільки раді будуть схопити мене, як вбивцю-втікачку.

Етьєн всупереч даному слову все ж таки відправляв у наш бік якісь закляття. На щастя, зустрічаючись із захисним куполом, вони лише розсипалися дрібними іскрами, не завдаючи шкоди ні нам, ні бар'єру. Але я швидко зрозуміла, що ці атаки мага не були розраховані на відчутну кривду. Він не давав нам пересуватися, не дозволяв втекти, тримав у захисній сфері як у пастці. Такого ж висновку дійшла й Лілі, оскільки припинила спроби прорватися до дверей з даху хмарочоса. Натомість почала тиснути мене до його краю.

Коли моя спина врізалася в огорожу покрівлі, я зупинилася, не розуміючи куди далі йти. Лілі навіть не повертаючись до мене кинула:

– Пролізай.

Від цієї заяви у мене натурально відвисла щелепа. Не зрозуміти її було складно, а з іншого боку питань також виникло чимало. Але в існуючих умовах часу на них не було, тож я швидко перейшла до виконання її вказівки.

Товсті круглі балки огорожі тяглися довгими горизонтальними колодами по периметру всього даху. Висота цієї конструкції була вищою за мене вдвічі, але ряди балок були на достатній відстані один від одного, щоб я могла між ними протиснутися. Так як раніше у мене не було досвіду в такій справі, виходило в мене порядком незграбно. У середині процесу я розпласталася всім тілом на одній із балок: вона була настільки широкою, що я розляглася на ній, як лінивець на гілці. Відчувши наполегливий поштовх, покликаний надати мені прискорення, я зісковзнула та повалилась на покриття. Стоячи рачки по цей бік огорожі, я перевела свій погляд трохи вліво, і відразу сіпнулася назад до металевих балок, обхоплюючи їх руками. За півметра від мене будівля різко обривалася і прямувала до землі. Я ніколи в житті не була настільки близьк до краю даху, та ще й такої висоти. То був не край, а справжня прірва, до якої я не хотіла наближатися.