Читати книгу - "Випадковий наречений, Ann Averina"

Настя

Стоячи біля великої двадцятиповерхової будівлі, мимоволі починаю нервувати. Так само як і вісім років тому. Тоді я так само стояла і збирала себе по частинках від шаленого хвилювання. Але тоді це було інше хвилювання. Тоді, в цій будівлі, була моя мрія. Найкращий колектив всіх часів, на чолі з найвідомішим хореографом - Крісом Евансом. Це був шанс на мільйон, який мені з Ірою подарувала доля. Зараз же хвилювання інше, адже змінилась я. Я вже не та сором'язлива, невпевнена, не рішуча Настя, я геть інша, тепер - я знаю чого хочу. 

Схоже я довго так стояла, бо через мить відчула як хтось мене взяв за руку. Це була Іра. Взяла мене за руку і всміхнулась. Так само як і тоді. Вона була впевненішою за мене тоді. Вона перша зробила крок у невідомість, назустріч новому. Посміхнулась у відповідь і повернулась до Яни. Вона також нервувала. Для неї це взагалі в новинку. Нам же з Ірою додавало впевненості наше давнє знайомство з Крісом. Яна ж його бачила лише в соцмережах. А через якихось кілька хвилин вже бачитиме його наживо. Вільною рукою взяла Яну за її руку, посміхнулась, і потягла до входу. Ще коли Макс подарував Яні квитки, я побачила як для неї це важливо. Не скільки, щоб працювати пліч-о-пліч з Евансом, а стільки, щоб просто з ним познайомитись. Особисто. Потиснути його руку. Подивитись на нього як на постановника. Їй справді було це важливо. 

Ми швидко дійшли до зали, де буде майстер-клас. Нас провели до роздягалень, щоб переодягнутись. Показали ще кілька кабінетів, показали вбиральню, кімнату, де можна було перекусити. Нічого не змінилось з тих пір, крім свіженького ремонту. Проте все так само на своїх місцях, як і вісім років тому. І ось ми стоїмо в залі і очікуємо на славнозвісного хореографа. Він як завжди пунктуальний. Прийшов рівно о десятій. Хвилина в хвилину. Не змінився ні на грам. Все такий же легкий, вишуканий, граційний Кріс Еванс, як і тоді. Лиш кілька сивих волосин видають його роки. 

- Привіт хлопчики і дівчатка! Радий всіх вас тут бачити! - Мовив Еванс, щойно став перед купкою людей, серед яких були і ми.

- Привіт! - Гуртом затарахкотіли всі.

- Ну що ж, як ви всі знаєте, будь які заняття з танців ми обов'язково починаємо з розминки. - Почав Кріс, оглядаючи кожного з натовпу. І вмить його очі зупинились на мені. Він замовк і почав вдивлятись в обличчя. Мить і він перевів погляд на Іру. Так само вивчаючи його. Його губи розпливлися з широченній посмішці, і він радо плеснув в долоні. - Не може буути! - Вигукнув. - Анастейша? Ірен? Боже, дівчатка, я такий радий вас бачити. - Кріс вже не стримує своїх емоцій і підбігає до нас, міцно обіймає, і витягає нас в центр зали. - Знайомтесь. Це, мої найздібніші, найкращі, найгарніші, настаранніші танцівниці - Анастейша та Ірен. - Сказав і радісно заплескав у долоні. 

- Скажеш таке, Кріс. Впевнена, ти вже знайшов ще кращих танцівниць. - Сказала я, під гучні овації. 

- Ні ні ні. Це щира правда. - Здивовано сказав. - Я вже кілька років знаходжусь в пошуках танцівниць для свого нового колективу. Кращих за вас я ще не бачив. 

- Добре, Кріс. Давай поговоримо про це потім. Не гарно змушувати людей чекати на самого Кріса Еванса. - Сказала Іра, підмигуючи.

- Ти права, Ірен. Після майстер-класу запрошую вас на каву. Обговоримо все на світі. - Сказав Кріс, вже тихіше, щоб почули тільки ми. На що ми з Ірою тільки задоволено кивнули, і повернулись на свої місця.

Майстер-клас був як і кожне заняття Еванса - неперевершений. Ми були взахваті. Його і так професійний рівень став схоже ще професійнішим. Хоча куди вже більше. Це було фантастично. Яна взагалі в такому шоці, що і слова сказати не може. Хоча ні, все ж сказала одне - "фантастично". Це все на що її вистачило. Потім лише згідно кивала, та посміхалась. Впевнена, після цього майстер-класу вона буде натхненна як ніколи в житті. Еванс вміє зарядити позитивом всіх навколо. Інколи ми жартували, що він кожного підзаряджає від розетки. Інакше як можна пояснити те, що після всіх його тренувань ми не виповзали знесилені, а вилітали ніби метелики? 

Ми вже збирались виходити з будівлі, як нас наздогнав Кріс.

- Дівчатка, ходімо на каву. Тут за рогом нова кав'ярня відкрилась. - Сказав Еванс, і помітив поруч з нами Яну. - А вас прекрасна леді як звати? - Запитав, подаючи свою руку.

- Яна. - Сказала Яна, і потисла у відповідь. 

Ми ж просто кивнули і попрямували за Крісом. Всерівно планів особливо не було. І так хотіли прогулятись, подихати повітрям. І нам це вдається, адже якихось кілька хвилин і ми вже на величезній терасі на другому поверсі, милуємось виглядом на океан. Тут так спокійно і тихо. Навіть попри те, що це галасливе місто, яке постійно в русі. Проте зараз, час ніби зупинився. Як же хочеться, аби Макс був тут. Обійняв мене. Ми б милувались океаном, ловили теплий вітерець, приймали б теплі сонячні промінці.. Колись обов'язково сюди приїдемо. Вдвох. Відпочинемо і будемо милуватись один одним. Дивно, що за такий короткий проміжок часу я встигла відкинути свої життєві настанови, та кардинально змінити свою думку. Та от я впевнена, що все відбувається правильно. Так, як і має бути.

- Я спостерігав за тобою все заняття. - Сказав Еванс Яні, надпиваючи каву. - Це ж ти, та третя дівчинка, яка мала потрапити тоді на перегляд?

- Так, це я. 

- А чому не прийшла?

- Я тоді захворіла, і не те щоб прийти, я з ліжка встати не могла. Але через кілька днів я вже була здорова, і прийшла в університет в той день, коли ви з Ірою і Настею вже вилетіли. 

- Ох. Знав би я, який талант впускаю, залишився б ще на кілька днів. 

- Правда? - Ошелешено запитала Яна. 

- Правда. Ти дуже здібна Яно. І я б хотів запропонувати вам трьом місця в моєму колективі. - Сказав Еванс до нас.

Моя кар'єристка всередині мене викрикувала "Тааааааааак, це ж була твоя мрія. Знову танцювати під керівництвом самого Кріса Еванса!". Проте теперішня я, просто мило посміхалась, вже знала відповідь. Ця пропозиція була безперечно дуже класною, перспективною. Але вже не актуальною. Якби вона прозвучала кілька місяців тому, я б не задумуючись відповіла "так". Проте не зараз. Зараз в мені оселилась Настя, яка шалено хоче не неперевершеної кар'єри, а простого сімейного щастя. Праві батьки, час летить. І він нікого не жалкує. Я не можу втратити те, що лиш почало з'являтись. Так. Я могла б погодитись і знову спробувати будувати своє життя тут, в Америці. Але я не хочу. Без Макса не хочу. А він не погодиться сюди переїжджати. Та і я не можу його про таке просити...