Читати книгу - "На лезі клинка"

Вони ввійшли у прохолодну і темну приймальню лорд-камерґера. На лавах під стінами сиділи люди. По деяких з них було видно, що вони чекають тут уже не одну годину. Всі вони поглянули, як Морроу заводить дивний гурт просто у кабінет Хоффа. Секретар в окулярах відчинив масивні подвійні двері і зачекав, доки зайдуть усередину спершу голомозий старий, тоді його товариш із палицею, потім безумець Сульфур і, зрештою, дев’ятипалий дикун.

Джезаль рушив було за ними, але Морроу став у проході і перегородив йому шлях.

— Красно дякую за вашу допомогу, капітане, — мовив він із силуваною посмішкою. — Можете повертатися до брами.

Джезаль зазирнув через його плече у кабінет. Він побачив лорд-камерґера, який похмуро сидів за довгим столом. У компанії з ним були насуплений і підозрілий архілектор Сульт і верховний суддя Маровія, на зморшкуватому обличчі якого сяяла посмішка. Три члени Закритої Ради.

В цю мить Морроу закрив двері перед самим його носом.

Наступний крок

— Бачу, у вас новий секретар, — ніби між іншим мовив Ґлокта.

Архілектор усміхнувся.

— Звичайно. Старий виявився мені не до смаку. Він, бачиш, не вмів тримати язика за зубами. — Ґлокта завмер із келихом вина в руці. — Він ділився нашими секретами з мерсерами, — продовжив Сульт байдуже, немов це було відомо кожному. — Я знав про це вже деякий час. Проте можеш не хвилюватись: він дізнався лише те, що я йому дозволяв.

«Отже… ти знав, хто був нашим зрадником. Знав увесь цей час».

Подумки Ґлокта прокрутив хід подій останніх кількох тижнів, виокремив їх і поєднав заново в новому світлі, випробовуючи різні комбінації і щосили намагаючись приховати своє здивування, доки не склалась цілісна картина.

«Ти залишив зізнання Ревса на видному місці, щоб секретар його побачив. Ти знав, що мерсери дізнаються про імена у списку і передбачив їхні дії, розуміючи, що це лише зіграє тобі на руку і дасть змогу знищити їхню гільдію. Тим часом ти звернув мої підозри в бік Келайна, хоча увесь час знав, хто передає інформацію. Все сталось саме так, як ти планував».

Архілектор дивився на Ґлокту із всезнаючою посмішкою на губах.

«І б’юся об заклад, ти можеш здогадатися, про що я зараз думаю. Я був майже таким самим пішаком у твоїй грі, як і той шмаркатий секретарик».

Ґлокта стримав смішок.

«Як добре, що мене поставили на виграшному боці шахівниці! Я навіть нічого й не підозрював».

— Він зрадив нас за принизливо мізерну суму, — продовжив Сульт, відразливо кривлячись. — Не сумніваюсь, що Каулт заплатив би йому вдесятеро більше, якби він тільки здогадався попросити. Молодше покоління геть позбавлене амбіцій. Вони вважають себе значно розумнішими, ніж є насправді.

Він окинув Ґлокту поглядом холодних, блакитних очей.

«Я теж певною мірою «молодше покоління». Дякую, архілекторе».

— Вашого секретаря покарали?

Архілектор обережно поставив свій келих на стіл, ледь торкаючись стільниці ніжкою.

— О, так! Максимально суворо. Про нього можна більше не думати.

«Не сумніваюсь. Біля доків знайшли тіло…»

— Варто сказати, я неабияк здивувався, коли ти запідозрив у зраді очільника Келайна. Він був зі старої гвардії. Звичайно, Келайн міг дозволити собі заплющити очі на якісь дрібниці, але щоб зрадити Інквізицію? Щоб продати наші таємниці мерсерам? — Сульт пирхнув. — Про це навіть не йшлося. Ти дозволив, щоб на твою думку про людину вплинула особиста неприязнь.

— Він здавався єдиним можливим варіантом, — пробурмотів Ґлокта, але враз пошкодував про сказане. «Дурень, дурень. Ти припустився помилки. Сиди собі й мовчи».

— Здавався? — Архілектор зацокав язиком на знак глибокого невдоволення. — Hi-ні-ні, інквізиторе. «Здавався» для нас не годиться. В майбутньому, будь ласка, оперуй лише фактами. Втім, надто не засмучуйся. Я дозволив тобі покластися на власні інстинкти і, як виявилось, твій промах лише укріпив наші позиції. Келайна усунули з посади — «Біля доків знайшли тіло…», — і з Енґлії уже прямує очільник Ґойл, котрий перебере на себе обов’язки очільника Адуа.

«Ґойл? Прямує сюди? Цей виродок — новий очільник Адуа?»

Ґлокта не зміг втриматись від того, аби не скривитись.

— Ви з ним не надто добре ладнаєте, чи не так, Ґлокто?

— Він тюремник, а не слідчий. Йому байдуже, хто правий, а хто винуватий. І правда його не цікавить. Він мучить задля насолоди.

— Ой, Ґлокто, облиш. Хочеш сказати, ти не відчуваєш насолоди, коли в’язні розкривають свої таємниці? Коли називають імена? Коли підписують зізнання?

— Я не отримую від цього задоволення.

«Як і від всього іншого».

— І все ж ти дуже добре робиш свою справу. У будь-якому разі Ґойл уже в дорозі, і що б ти там про нього не думав, він один із нас. Ґойл дуже здібний і надійний чоловік, відданий короні та державі. До речі, він колись був моїм учнем.

— Справді?

— Так. Він був на тій посаді, що й ти… тож тобі є куди рости, чи не так? — Архілектор захихотів від власного жарту. Ґлокта відповів вимученою посмішкою. — Загалом, все скінчилося дуже добре, тому можна привітати тебе з досягнутим. Гарна робота, Ґлокто.

«Гарна чи негарна, але я принаймні живий».

Сульт підняв келих, і вони випили, підозріло позираючи одне на одного.

Ґлокта прокашлявся.

— Перед своєю прикрою кончиною магістр Каулт сказав дещо цікаве.

— Я слухаю.

— Мерсери мали спільника у махінаціях. Впливового спільника. Банк.

— Хе! За кожним купцем стоїть банкір. Що з того?

— Схоже, що ці банкіри про все знали. Про контрабанду, шахрайство, навіть про вбивства. Схоже, що вони сприяли цим злочинам, можливо, навіть віддавали накази до їх виконання, щоб отримати гарний дохід за свої позики. Чи можу я розпочати розслідування, Ваше Преосвященство?

— Про який банк йдеться?

— «Валінт і Балк».

Архілектор на мить замислився, не зводячи з Ґлокти жорсткого погляду своїх блакитних очей.

«Може, він уже знає про цих банкірів? Може, йому відомо значно більше, ніж мені? Що казав Каулт? Тобі потрібні злочинці, Ґлокто? Шукай у Будинку питань…»

— Ні, — відрізав Сульт. — Ці конкретні банкіри мають гарні зв’язки. Багато хто перед ними в боргу, а без Каулта буде важко що-небудь довести. Ми отримали те, що хотіли, від мерсерів, та й, крім того, в мене є для тебе нагальніше завдання.

Ґлокта підняв очі.

«Ще одне завдання?»

— Я збирався допитати полонених, яких ми захопили у штабі Гільдії, Ваше Преосвященство, можливо…

— Ні, — рукою в рукавичці архілектор відмахнувся від слів