BooksUkraine.com » Наука, Освіта » Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

171
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга" автора Володимир Броніславович Бєлінський. Жанр книги: Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 114
Перейти на сторінку:
class="p1">— Да вы же считаете Украину «югом России», — заметил я ему.

— Считать — одно, товарищ, а в жизни видеть — другое, — ответил Ленин…

Я на это ничего не возразил, так как он продолжил:

— Т. Карпенко вы скажите, что я направил вас к нему. Если будет сомневаться, пусть справится по моему телефону. Адрес, где вы можете видеть товарища Карпенко, такой-то» [242, с. 126–135].

Послухаємо Нестора Івановича далі:

«Итак, распрощавшись с товарищами-москвичами, я в сопровождении тов. Аршинова отправился 29 июня 1918 г. на Курский вокзал в Москве» [242, с. 149].

І наостанок від Нестора Івановича:

«Июнь месяц 1918-го года. Я снова на Украине, в своём родном Гуляйпольском районе…» [242, с. 5].

Підсумково наводимо слова редактора «тов. Волина», який редагував II та ІІІ-ю книги Нестора Махна. Він сказав:

«Свою задачу на Украине Махно выполнил блестяще» [242, с. 161].

На мою думку, Нестор Іванович Махно був навесні 1918 року переагітований більшовиками і завербований на службу червоній Москві. Оскільки він мав великий вплив серед анархістів, на той час розгромлених більшовиками та розігнаних, Махно мав стати об’єднавчим елементом анархістів, яких більшовицька Москва збиралася контролювати далі. Отой, анархістський, «редактор тов. Волин» (справжнє прізвище Фрадкін) і був одним із більшовицьких «контролерів» Махна. Хоча, звичайно, були й інші…

В Олександрівську українське військо полковника Болбочана затрималось для зустрічі союзників австрійців, які 17 квітня пароплавами з Херсона прибували до Олександрівська (сучасного Запоріжжя). Австрійці були здивовані, коли замість німців вони в місті зустріли українське військо. Та не менше були здивовані українці, коли замість австрійців вони побачили Українських січових стрільців на чолі з архікнязем Вільгельмом (пізніше — український полковник Василь Вишиваний).

«17 квітня Запорозці на чолі з полковником Болбочаном виступили в бойовому ладі із… (залізничної станції до міста. — В.Б.).

Назустріч Запорозцям вийшов полк УСС, духовенство в ризах, із хрестами і хоругвами, а за ними — кількадесяти-тисячний натовп народу. Йшли побачити на власні очі те легендарне військо, що ніби Богом, карою небесною було послане на червоних катів за кривди великі, за море сліз, що вилились осиротілими матерями, жінками і дітьми невинними.

Йшли тихо, затаївши дух, вдивляючись уперед. А там напроти їх, у струнких рядах, шикуючися, йшов людський мур зі щетиною багнетів, прапором на чолі, а на прапорі мали вишитий образ Охтирської Божої Матері. Попереду їхав полковник Болбочан зі штабом, за ним оркестр, а далі — кілька тисяч Запорозців у тісних рядах з кулеметами, бомбометами, роверами, а ще далі — Запорозька кіннота, гармати і автопанцирники. Коротка команда — військо стало. Дві живі стіни зійшлися. Зняли шапки запорозький полковник і його оточення та підійшли під благословення панотців…

Не вірили Січовики, що вони побачать в Україні так добре вишколене військо. А не диво, бо в одному тільки 2-му Запорозькому полкові було 1200 старшин…» [240, с. 108–109].

18 квітня полковник Болбочан кинув усі свої сили на Мелітополь, де зайняла оборону армія «Кримської Соціалістичної Республіки» на чолі з командувачем Гольдштайном. «З великими зусиллями козачі лави під прикриттям запорозької артилерії (та бронепотягів. — В.Б.) просувалися вперед».

«Чимало пішло охочих козаків з Олександрівська, а в сотнях показалося багато дивних постатей в австрійських мундирах, але в запорозькій шапці та зі свіжо вибритою головою з невеликим оселедцем посередині…» [240, с. 111].

Того разу українському війську допоміг розгромити більшовиків полковник Дроздовський, який зі своєю офіцерською частиною, сформованою на Румунському фронті, відступав із Ясс на Дон…

Більшовики тікали з України панічно, кидаючи все захоплене та награбоване майно. Наше військо захопило в Мелітополі великі трофеї: склади постачання, зброю, автотранспорт, аероплани та невеликі моторні човни, які більшовики вивозили з Севастополя.

«Після поразки ворога під Мелітополем передові… (частини війська. — В.Б.) Кримської групи, насідаючи на нього, не давали більшовикам можливості затриматись і зорганізувати оборону… Метою було… зайняти Сиваш до того моменту, поки… більшовики встигнуть зайняти окопи і приготуватися до оборони…» [240, с. 114].

Розуміючи, що німецькі війська можуть стати на заваді українській Кримській групі в захопленні Криму та маючи за спиною дуже ненадійний у ті часи уряд, полковник Болбочан вирішив переговорити з командиром 15-ї німецької дивізії генералом фон Кошем, який йшов услід за ним та, як здогадувався Болбочан, теж мав завдання захопити Крим, а головне — кораблі Чорноморського флоту.

20 квітня до Мелітополя прибув штаб 15 німецької дивізії та сам генерал (Роберт) фон Кош. Полковник Болбочан того ж дня зробив візит до генерала, хоча й не підпорядковувався йому. Та розумів, що із союзником ворогувати не слід. У кожного були свої інтереси.

«У розмові довідався полковник Болбочан, що генерал Кош має завдання зі своєю дивізією форсувати Сиваш і зайняти Крим і що на Перекоп буде наступати німецький корпус, якому допомагатиме флот…

Болбочан не міг перед генералом утаїти своєї мети і сказав:

— Мушу з приємністю сконстатувати, що завдання моєї групи ідентичне із завданням вашої дивізії…» [240, с. 115].

На цьому й порозумілися.

«Наближаючись до Сиваша, Болбочан увесь час посилав телеграфом від імени розбитої ним Червоної армії в штаб оборони [Криму] туманні… (повідомлення. — В.Б.), запевняючи в існуванні червоного фронту перед Сивашем… Передові частини Запорожців кільцем обхопили підступи до Чонгарського мосту і не пропускали… (більшовицьких втікачів. — В.Б.). З допомогою… полоненого зі штабу більшовицької армії, який знав ворожий шифр, Болбочан послав донесення «Штабові Оборони», що фронт перед Сивашем прорваний, але частини під натиском ворога відходять в порядку. Першими відходять бронепотяги, забезпечуючи… (тили. — В.Б.) від ворожих банд, що прорвались…» [240, с. 121].

Не маючи інших повідомлень, «Штаб Оборони Кримської Республіки» мусив вірити телеграфу. Таким чином українське військо заволоділо уцілілими сивашськими мостами. І хоча чонгарські мости були заміновані, та бійці 2-го Запорозького полку, які супроводжували бронепотяги, з цією проблемою справилися дуже швидко. У швидкоплинному бою з більшовиками відзначилася перша сотня полку на чолі із сотником Зелінським (Зілинським).

Переправивши більшу частину війська на півострів, полковник Болбочан, не зволікаючи, розпочав наступ на Джанкой і заволодів ним.

Більшовики ганебно тікали…

«Інтенсивність наступу і його безупинність, з одного боку, а також часті появи противника на фронті… (у тилах. — В.Б.), з другого боку, вимагали від українського війська виявлення найвищого напруження. Йшло воно, отже, без одпочинку і вдень, і вночі» [240, с. 127].

В розпалі була весна, цвіли сади, зеленіли поля, буяла кримська природа.

«22 квітня мешканці селищ Демерджі,

1 ... 81 82 83 ... 114
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"