Читати книгу - "Вступ до психоаналізу"

досягти кінцевої мети. Звідси зрозуміло, що кожен такий окремий сексуальний потяг ми собі уявляємо як неперервний потік, що почався водночас із життям, проте цей потік ми певною мірою штучно розриваємо на окремі послідовні стадії. Ваше враження, ніби такі уявлення потребують дальших пояснень, цілком слушне, але спроба подати їх завела б нас надто далеко. Отже, дозвольте мені сказати, що таку затримку часткового потягу на одній із попередніх стадій ми називаємо фіксацією (потягу).

Друга небезпека такого стадійного розвитку полягає в тому, що навіть ті елементи, котрі пішли далі, дуже легко можуть змінити напрям руху й повернутися на одну з попередніх стадій — цей процес ми називаємо регресією. Той чи той потяг буде змушений удатись до регресії, коли здійснення його функції в її пізнішій або вищій формі зіткнеться з великими зовнішніми перешкодами, які не даватимуть йому досягти мети, тобто задоволення. Цілком слушно було б припустити, що фіксація і регресія — процеси, пов’язані між собою. Що сильніша фіксація на якомусь етапі розвитку, то швидше функція, зіткнувшись із зовнішніми перешкодами, обминатиме їх із допомогою регресії, відступу на стадію фіксації, то менший опір виявляє сформована функція тим зовнішнім перешкодам, які не дають їй реалізуватися. Подумайте, що, коли народ під час міграції лишає великі громади на місцях своїх зупинок, тим, хто прорвавсь уперед і зіткнувся з надміру сильним ворогом або зазнав поразки, найприродніше повернутись на ці нещодавно полишені місця. Крім того, що більше люду зостанеться на таких проміжних зупинках, то реальнішою ставатиме загроза поразки.

Щоб ви краще зрозуміли неврози, дуже важливо завжди пам’ятати про відносини між фіксацією та регресією. Тоді ви матимете надійну опору в питанні про спричинювання неврозів, тобто в питанні про етіологію неврозів, до якого ми скоро підступимо.

А поки що ми й далі розглядатимемо регресію. Познайомившись із розвитком функції лібідо, можна сподіватися, що регресія буває двох видів: відступом до першого об’єкта, на який було спрямоване лібідо, об’єкта, що, як відомо, має інцестуозну природу, і відступом сексуальної організації в цілому на попередні стадії розвитку. Обидва види виявляються при неврозах переносу й відіграють важливу роль у їхньому механізмі. Надто відступ до перших інцестуозних об’єктів лібідо є рисою, яку ми просто з утомливою послідовністю виявляємо в невротиків. Набагато більше можна сказати про регресію лібідо, коли розглянути іншу групу неврозів, так звані нарцисичні неврози, але поки що в нас такого наміру немає. Ці ураження дозволяють нам дійти певних висновків щодо інших, досі ще не згадуваних процесів розвитку функції лібідо і назвати відповідні їм нові різновиди регресії. Але, гадаю, я насамперед мушу нагадати вам, щоб ви ні в якому разі не плутали регресію та згнічення, і в цьому я повинен допомогти вам, прояснивши відносини між цими процесами. Згнічення, як ви пам’ятаєте, — це процес, завдяки якому психічний акт, що цілком міг би стати усвідомленим, тобто належить системі передусвідомленого, стає неусвідомленим, тобто випханим у систему неусвідомленого. Згніченням ми називаємо ще й процес, коли неусвідомлений психічний акт узагалі не потрапляє до наступної передусвідомленої системи: його ще на порозі завертає цензура. Отже, уявлення про згнічення не має зв’язку з сексуальністю, прошу, запам’ятайте це добре. Воно означає суто психологічний процес, який можна охарактеризувати ще точніше, назвавши топографічним. Цим ми хочемо сказати, що він пов’язаний із нашими гіпотетичними просторовими уявленнями або, якщо знову відмовитись від таких грубих допоміжних конструкцій, зі структурою психічного апарату, що складається з відокремлених психічних систем.

Щойно запроваджене порівняння звертає нашу увагу на те, що слово «регресія» ми досі вживали не в його загальному, а у вузько спеціальному значенні. Якщо повернути йому загальне значення, тобто «повернення з вищого на нижчий ступінь розвитку», тоді регресія обійматиме і згнічення, бо її можна було б тлумачити як повернення на раніший і нижчий ступінь розвитку психічного акту. Проте при згніченні такого відступу назад не відбувається, тому ми називаємо його згніченням ще й у динамічному розумінні, коли певний психічний акт утримується на нижчому ступені неусвідомленого. Отже, згнічення — це топографічно-динамічне уявлення, а регресія — суто дескриптивне. А під тим, що ми досі називали регресією і пов’язували її з фіксацією, слід розуміти лише повернення лібідо на попередні стадії свого розвитку, отже, те, що істотно й цілковито відрізняється від згнічення і абсолютно незалежне від нього. Тому регресію лібідо не можна вважати за суто психічний процес і ми не знаємо, де локалізовувати його в психічному апараті. Навіть коли вона справляє якнайсильніший вплив на психічне життя, перше місце в ній усе-таки посідає органічний чинник.

Шановні добродійки і добродії, такі пояснення, напевне, видаються вам занадто сухими. Тож покріпімо їх клінічними ілюстраціями, які завдяки своїй яскравості зроблять матеріал переконливішим. Ви вже знаєте, що істерія та невроз нав’язливих станів — два головні представники групи неврозів переносу. Хоча при істерії відбувається регресія лібідо до первісних інцестуозних сексуальних об’єктів, причому абсолютно послідовно, проте немає регресії на попередні стадії сексуальної організації. Тому головна роль у механізмі істерії припадає згніченню. Якщо мені можна доповнити наші теперішні безперечні знання про цей невроз ще однією конструкцією, я б описав ситуацію наступним чином. Об’єднання часткових інстинктів під приматом геніталій уже відбулось, але результати цього об’єднання натикаються на опір системи передусвідомленого, пов’язаної зі свідомістю. Отже, генітальна організація зберігає свою силу для неусвідомленого, проте аж ніяк не для передусвідомленого, і таке її відтручення з боку передусвідомленого створює стан, трохи подібний до стану, що передував приматові геніталій. А насправді він зовсім відмінний. Із двох різновидів регресії лібідо повернення на ранішу стадію сексуальної організації впадає у вічі незмірно більше. Оскільки при істерії цього немає, а все наше розуміння неврозів ще досі перебуває під дуже сильним впливом результатів вивчення істерії, бо саме з неї ми починали, значення регресії лібідо стало зрозумілим для нас набагато пізніше, ніж значення згнічення. Можна бути впевненим, що наші погляди й далі змінюватимуться й розширюватимуться, коли на додачу до істерії та неврозу нав’язливих станів розглянути ще й інші неврози — нарцисичні.

Натомість при неврозі нав’язливих станів найбільше впадає у вічі регресія лібідо на стадію садистсько-анальної організації; саме вона й визначає форми, яких набувають симптоми. Порив до кохання змушений тоді маскуватися під садистський порив. Нав’язлива ідея «Я хочу вбити тебе» означає, по суті, — коли звільнити її від певних, аж ніяк не випадкових, неминучих нашарувань — не що інше, як: «Я хочу натішитися тобою в коханні». Візьміть до уваги й те, що водночас відбувається регресія до попереднього об’єкта й цей порив спрямований на найближчих і найдорожчих істот — тож можна уявити собі той жах, який породжують ці нав’язливі ідеї в пацієнта, а водночас те, якими чужими видаються вони його свідомому сприйняттю. В механізмі цього неврозу велику роль відіграє також і згнічення, проте в такому побіжному викладі, як наш, пояснити її нелегко. Регресія лібідо без згнічення ніколи б не породила неврозу, а призвела б до збочення. З цього можна виснувати, що згнічення — найпритаманніша ознака неврозів, воно характеризує їх найкраще. Мабуть, тепер у мене з’явилася ще одна нагода розповісти вам усе, що ми знаємо про