BooksUkraine.com » Бойовики » Бот. Ґуаякільський парадокс 📚 - Українською

Читати книгу - "Бот. Ґуаякільський парадокс"

160
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Бот. Ґуаякільський парадокс" автора Максим Іванович Кідрук. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 119
Перейти на сторінку:
Серед недоліків вибраної халупи — відсутність туалету. Схоже, колишні господарі халабуди, попри показну ошатність будинку, не гребували справляти нужду деінде в Сан-Педро.

Лаура зайняла ліву (якщо дивитися від входу) спальню. Джеймі, який увесь вечір щось невдоволено бурмотав іспанською та побивався через власне непродумане рішення попертися з трьома ґрінґо в пустелю, подався до правої. У тій кімнаті стояли ліжко та тапчан; Макака розташувався на тапчані. Тимур із Ріно домовилися, що чатуватимуть по черзі біля вхідних дверей: Ріно стоятиме на варті протягом першої половини ночі, з десятої до другої, Тимур вартуватиме решту часу, із другої ночі до шостої ранку. О сьомій світатиме, і вони зможуть вирушити в пустелю, до місця, де колись стояла «NGF Lab». У другій спальні, де розмістився Джеймі, лишалося одне ліжко, тож Тимур та Ріно зможуть по черзі трохи поспати.

Перед тим як забарикадуватися в хатині, Ріно ще раз обійшов прилеглі будинки. Не стільки заради перестороги, скільки в пошуках зброї. Він конче потребував хоча б чогось, що стріляє (в їхній ситуації здоровань погодився б на однозарядний карабін ХІХ століття), або чогось гострого, що можна метати. Знайти що-небудь не вдалося. Схоже, військові, котрі зачищали Сан-Педро у вересні 2009-го, забрали чи знищили всю зброю, яка зберігалася в селян. Якщо така, звісно, була. Відтак із озброєння в Ріно та Тимура, як і раніше, залишалися тільки лопати.

Єдиною цінною знахідкою Ріно Ґроббелаара стала нерозпечатана пачка чилійських цигарок «Belmont» і побуріла від часу, але досі справна запальничка. Ґевал довго дивився на синю з тонкими білими смужками пачку, половину якої займала антиреклама паління: чорно-біла фотографія лисого чоловіка на лікарняному ліжку — охлялого, обплетеного дротами та катетерами, із запалими очима й немічно опущеними повіками, — із написом «EL CБNCER SE EXTIENDE EN MI CUERPO[92]». Напис південноафриканець не зрозумів, але здогадався, що нічого доброго той не містив. Ріно страшенно хотілося палити, проте той бідолаха на пачці відлякував. Не через те що Ріно боявся захворіти на рак, просто лисий чилієць, який, неначе намагаючись щось проказати, хилився до камери, до біса нагадував «сутінкового». Зрештою здоровань потягнувся до пачки, зірвав целофанову обгортку й утягнув ніздрями ароматний запах тютюну. Стільки років у сухому кліматі на цигарках ніяк не позначилося. По тому Ріно витрусив цигарки на долоню, розклав їх по кишенях сорочки, а пачку зі страхітливим зображенням зіжмакав і викинув.

Поки Ріно нишпорив сусідніми будівлями, Тимур Коршак заштовхав до вітальні мопеди. Чекаючи на повернення Ріно, він випив води, щоб хоч на кілька хвилин перед сном пригамувати голод. Лаура оглянула два найближчі будинки, проте нічого їстівного не знайшла. Насправді в одній із хатин француженка надибала кілограмовий нерозпечатаний пакет із рисом. Але, порадившись із Тимуром, залишила його. Для приготування потрібні казанок, дрова та вода; і якщо казанок і поліняччя для вогнища можна було знайти, то з водою виникала проблема: завтра вони ввесь день тинятимуться пустелею під палючим сонцем; тих пляшок, якими запаслися в Антофагасті та Каламі, мало б якраз вистачити на день, але не більше. А тому Лаура вирішила, що краще зостатися без вечері та сніданку, ніж завтра в пустелі без води.

Після того як з’явився південноафриканець, Тимур стягнув із себе джинси та футболку (попри холод у кімнаті, чоловікові не хотілося спати в просякнутому за день потом і пилом одягові), завалився на сяк-так прибране Лаурою ліжко та накрився двома ковдрами.

Уже поринаючи в сон, чуючи, як під боком похропує Джеймі Макака, Тимур уловив носом легкий тютюновий аромат, що просочувався з вітальні, але вирішив, що йому це вже сниться.

LXVII

П’ятниця, 23 січня, 01:23 (UTC –4)

Сан-Педро-де-Атакама, Чилі

Перше, що протиснулося у свідомість, — це стійкий запах пилу. Тимур розплющив одне око та кілька секунд не міг зорієнтуватися, де знаходиться. Зрештою розгледів на нерівній підлозі чотири прямокутні латки зоряного світла, що вливалося до спальні через засмальцьовану шибку, та збагнув, що лежить на розхитаному тапчані в напіврозваленій хатині на півдні Сан-Педро. Латки були тьмяними та розмитими, ледве вирізнялися на тлі сірих дощок, і Тимур зрозумів, що ніч сьогодні безмісячна. А ще, судячи з того, як задубіли ніс і пальці на ногах, надворі відчутно похолоднішало.

Чоловік відгорнув пропахлу пилюкою ковдру і сів. Ліва рука затерпла. Він поворушив пальцями та покрутив кистю, розганяючи кров. Вертів п’ятірнею цілу хвилину, доки не осягнув, що тягне час. Страшенно хотілося відлити, от тільки виходити на вулицю не було бажання.

Від мимовільної думки про вулицю нужда стала нестерпною. Невдоволено, але тихо, так, щоб не розбудити Джеймі, скрегочучи зубами, чоловік підвівся, натягнув футболку, взув на босі ноги кросівки та почовгав до виходу.

Почувши кроки, Ріно Ґроббелаар смикнувся та скинув голову. Занадто різко, щоб Тимур міг переконати себе, що велетень не спав. Наблизившись до дверей, українець нічого не сказав Ріно.

— Ти куди? — пошепки запитав ґевал. Останні сумніви розвіялися: голос звучав сонно та винувато (достоту як у сторожа, якого заскочили сплячим на прохідній якого-небудь заводу), а лопата під час сну з’їхала на підлогу. — Можеш ще півгодини покуняти.

— Треба відлити, — так само сонно буркнув Тимур.

— Ага. Ну, давай, — позіхнув Ріно.

Тимур вийшов із хатини. На хвильку затримався, задер голову, прикипівши поглядом до розсипу зір, настільки густого, що нічне небо здавалося дірявим ситом, яке проціджує сяйво з інших світів, і навскісної смуги Чумацького Шляху. У жодному іншому місці на планеті брудно-біла, зі рваними краями та, неначе ластовинням, поцяткована зірками смуга рідної галактики не проступала настільки чітко та виразно, у жодному іншому місці Тимур Коршак не відчував настільки пронизливо та глибоко власну крихкість, обмеженість і нікчемність. Місяця, як він і думав, не було.

Сечовий міхур нагадав про себе пекучим свербінням. Опустивши голову, українець почовгав за ріг будинку. Надворі було темно та моторошно, проте не настільки, щоб відливати просто перед ґанком, під дверима, за яким куняв Ріно Ґроббелаар.

Тимур завернув за ріг, і раптово навіть кволе світло від зір відступило. Під північною стіною прохолодна чорнота заковтнула Тимура. Стіна тягнулася на схід, потім під прямим кутом завертала на північ. За кілька кроків від місця, де вона обривалася, височів чи то наполовину розвалений, чи то недобудований паркан сусіднього двору. Виходило, що стіни напирали на Тимура з трьох боків, ущільнюючи й без того липку, наче нафта, темряву. Відразу за рогом знаходилося вікно, і то немаленьке — якраз у тій кімнаті, де спала Лаура Дюпре, — але світла з нього

1 ... 81 82 83 ... 119
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бот. Ґуаякільський парадокс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бот. Ґуаякільський парадокс"