Читати книгу - "Печера"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вони кинулися з усіх боків одночасно, цілячись у горло, і в очі, і в загривок; будь-який інший звір прожив би не більше хвилини, але він був саагом, і час, поки його вороги висіли в стрибку, прислужився йому для кидка у відповідь.
Двох він збив лапами прямо на льоту; третього піймав за горло, тріпнув ним, як ганчіркою, й кинув під ноги, і все це сталося, поки решта четверо ще летіли, цілячись йому в очі розчепіреними, нечистими пазурами. Двоє впали йому на спину, двоє на голову; йому здалося, що його шматують, він заревів і прокотився по камінню, задавивши своєю вагою двох, але інші встигли відскочити, і ті двоє, котрих він збив лапою в стрибку, кинулися знов — одночасно, і він знову збив, та тільки одного, а другий прослизнув під лапою — кляте світло, клята сліпота! — і вчепився під пахву, в артерію, туди, де його страшне гофроване рило відчуло найгарячішу, найживішу кров.
Час, як і раніше, корився йому слухняно. Миті, як і раніше, ковзали по шерсті, не лишаючи сліду. Він зціпив щелепи, схрулячий хребет хруснув; каміння давно вже було слизьке від крові, і схрулячої, а тепер ще й саажої.
Решта троє кинулись, і знову з трьох сторін одночасно. Він утрачав сили, з кожною миттю час ставав дедалі неповороткіший, дедалі важчий.
Він схопив коричневого схруля, але не за горло, а за плече; вереск шугнув по коридорах, багато разів повторюючись, тонучи у власних згуках. Він устиг розтиснути щелепи й збити ворога, який уже вчепився йому в горло; він устиг відкинути відкушену схрулячу лапу й прокотитися по камінню, мнучи м’яке й мокре.
Час перестав коритися. Тепер час просто тік — сірими безбарвними клаптями. Клапті опадали, наче відмерлі шматки лишайників, їх упало два чи три, перш ніж усе було закінчено.
Він стояв хитаючись; у нього була рідкісна, небувала здобич: шість схрулячих трупів, з них кілька ще не остаточно здохлі. Сьомий устиг утекти.
Він стояв посеред цього бенкетного столу, на якому лежало ще й охололе тіло царни.
Йому не хотілося їсти.
Він думав тільки про те, щоб не впасти.
Розділ десятий
Стояв серпень — пік літніх відпусток; Розганяїв відділ страждав через безлюддя та спеку. Паула працювала за трьох: зміна в статусі не рятувала її від рясноти неузгоджень, дурниць і невдач.
З її вини переплутали рекламний ролик — після ліричної бесіди Розганяя з випускниками хореографічного училища, після того, як тонка, аж прозора юна танцівниця цмокнула почервонілого пана Миреля в щоку — після всієї цієї зворушливої сцени на екран виперся кліп, який застерігає молодь від випадкових зв’язків та венеричних захворювань. У Паули, яка спостерігала за ефіром з апаратної, ледь серце не зупинилося; Розганяй спочатку нічого не зрозумів, а коли йому донесли — побуряковів і страшно, мов бик, засопів.
Фрагменти фільмів виявлялися з браком, запрошені не з’являлися на передачу, все падало з рук; секретарка Лора подалася на море, і частина її обов’язків перейшла до тієї ж таки Паули. Невдачі, накладаючись одна на одну, потроху увігнали її в апатію — тому, коли спекотного, нестерпно задушливого дня на Лориному столі задзвонив віддавна мовчазний телефон, Паула навіть не здригнулась.
— Паула?
Спочатку їй здалося, що це Раман, і вона вже відкрила було рота, щоб відповісти, але в останню мить осіклася. Не тому, що її злість на Ковича вимагала зарозумілого мовчання; просто їй раптом стало ясно, що людина, яка запросто впізнала її й називає по імені, що ця людина не Раман. І не Влай, і не… а, власне, хто ще може подзвонити їй на роботу й отак доброзичливо звернутися?
Оператор Сава?
— Пауло, добрий день… Не ламайте голову — ми поки що не знайомі.
Ага, подумала вона приречено. Один з «цих» — різною мірою невизнаних геніїв, які прагнуть потрапити до Розганяя на передачу. Вони довго й нудно читають по телефону свої вірші, чи докучають своїми картинами, чи підсовують рукописи…
— Пауло, ви знаєте, що саме зараз координатура Триглава вирішує вашу долю? І ймовірність, скажімо так, фатального для вас рішення більш ніж висока?
Вона сиділа, вентилятор воркотав, слухавка в руках здавалася їй м’якою й липкою, наче віск. У кімнаті було порожньо, і в коридорі, за розчиненими навстіж дверима, було порожньо, тільки неквапливо віддалялися по сходах чиїсь кроки; у Розганяєвому кабінеті неголосно співав радіоприймач.
— Ви хто? — запитала вона, вольовим зусиллям повернувши собі голос.
— Вам не дадуть спокою, Пауло. Триглав узяв собі в усі три свої голови, що ви для нього небезпечні; насправді це й близько не так, та ба… Щоразу, опиняючись у Печері, ви зазнаєте смертельного ризику. У нас є можливість урятувати вас від Печери. Взагалі. Урятувати вас від саагів і єгерів.
— Пауло! — покликав крізь зачинені двері сварливий Розганяїв голос.
— Ви хто? — спитала вона ледь не істерично. — Ви хто? У вас — це в кого?!
— Я передзвоню через двадцять хвилин. Будьте ласкаві, візьміть слухавку.
Короткі гудки.
Розганяй розчахнув двері кабінету, обмахуючись пачкою паперів, причому на першій же сторінці круглою печаткою стояв чорний відбиток кавової чашки.
— Пауло, всі неначе подуріли з цим його спектаклем, думаю, замість маленького анонсу дамо великий репортаж… Це ж треба, квитки розкуплено на півроку наперед… Пауло, у вас що, тепловий удар?!
Вона спромоглася похитати головою.
— Замінимо передачу, — діловито продовжував Розганяй, створюючи за допомогою паперів щось схоже на маленький ураган, — у нас за планом театральний огляд, замінимо цим репортажем, презентацією нової роботи Ковича, він нам мав би ще й заплатити за рекламу, — Розганяй хихикнув. — Дамо фрагменти вистави, — він очікувально втупився в Паулу, проте вона мовчала, бездумно дивлячись на слухавку у власних руках.
— Хто дзвонив? — запитав Розганяй з підозрою.
— Та так, — сказала Паула й знов похитала головою.
Розганяй насупився:
— Службовий телефон узагалі-то не для особистих розмов… Та нехай. Припустімо, репетиції в нього закриті. Але генеральний прогін зняти можна, га, Пауло? Фрагменти, зрозуміло, на повну зйомку вистави ніякий дурень не погодиться… Фрагменти, тільки щоб він не дуже дорого загнув…
— Він не дасть, — сказала Паула, водячи пальцем по дірочках слухавки. — І генеральну він теж не дасть знімати…
— Як це не дасть? Вам?!
Під цим його поглядом Паулі мало стати соромно.
— …За нашими даними, прихильники вашої ліквідації не зібрали сьогодні достатньої кількості однодумців, однак питання про вашу долю не закрито — відкладено… У вас з’явився час
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Печера», після закриття браузера.