Читати книгу - "Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе"

Неначе дощ, самотність рине. Увечері вона над морем плине, вгортає дальні пагорби й долини і з неба, де правічна самота, звергається додолу на міста. Вона, як мжичка, вдосвіта йде хмурно, коли провулки виглядають ранку і, не знайшовши прагненого, журно тіла роз’єднуються наостанку — і люди, затаївши у сумлінні взаємну зненавиду і скорботність, в одному ліжку спати ще повинні… Тоді пливе потоками й самотність. Париж, 21 вересня 1902 Осінній день
Час, Боже. Адже літо до пори. Тінь поклади на сонячний годинник, на ниви опустілі кинь вітри. Плодам останнім бути накажи налитими і дай дві теплі днини, щоб досконалість володіла ними та їхній дух в густім вині ожив. А хто безхатній, затишку не жди, а хто самотній, ним і залишатись, листи писати, бути, мов на чатах, алеї міряти сюди й туди, порою падолисту перейматись. Париж, 21 вересня 1902 Осінь
Так пада лист, немов із далини, де сад зів’яв неблизько в небі чистім, і заперечний жест у того листу. Із зір летить земля у ніч імлисту і важко пада в самоту із них. Ми падаємо всі. І ця рука. І подивись на інших: всім властиво. Та все ж хтось є, тримає милостиво оці падіння, з рук не відпуска. Париж, 11 вересня 1902 Молитва
Ніч, тиха ніч, якою обплелись і речі, й барви, білі та червоні, що спільно в тишу й тьму одну злились, — дозволь же, ноче, у твоєму лоні твого безмежжя і мені зазнати. Чи не надмірно хочуть в сяйві грати мої чуття? Хіба лице моє у тьмі таке відрізнене стає від всіх речей навколо? Придивись до рук моїх: чи руки ці — не речі або робочі прилади якісь? Чи в персні на моїй руці не світять скромно промінці, освітлюючи руки, як дороги, що простяглись у далеч, мов розлоге гілля, яке росте і в тьмі, і в сяйві?.. Берлін — Шмарґендорф, 13 грудня 1900