BooksUkraine.com » Еротика » Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу 📚 - Українською

Читати книгу - "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"

117
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Куплю тебе, крихітко" автора Олена Чжу. Жанр книги: Еротика / Романтична еротика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 106
Перейти на сторінку:
49

Я повільно піднімаю очі та забуваю, як дихати.

За спиною Даміра стоїть гарна молода жінка. Довге чорне волосся, ідеальні риси обличчя, прекрасний макіяж, одночасно елегантно та виразно. Карі очі дивляться на мене дуже уважно. Просканували з голови до ніг, про що подумала та який висновок зробила, не можу.

На жінці діловий брючний костюм кольору морського піску. Я помічаю дорогий годинник на зап'ясті, він так переливається всіма кольорами веселки, що страшно навіть припустити, скільки там дорогоцінного каміння, вже не кажучи про те, щоб припустити їхню ціну. Та й кільця… витончені, біле та жовте золото, прикрашені розсипом діамантів. Можна милуватися вічно. Якоїсь миті я розумію, що просто непристойно випинаюсь і спішно відводжу очі. Здається, ще одна хижачка, що полює за Даміром.

Вона гмикає, сідає поряд з ним, кладе на стіл шалено дорогий клатч зі значком фірми, про вироби якої мені навіть не доводиться мріяти.

– Даміре, а ти, виявляється, негідник, – вимовляє вона низьким контральто, мелодійності якого може позаздрити будь-яка співачка. Є відчуття, що дістали якийсь музикальний інструмент та плавно натискають на клавіші, викликаючи до життя заворожливі звуки.

– Наче ти мене перший день знаєш, – з лінню відповідає він. – Після всього, що між нами було…

Мені зовсім не подобаються ці слова. Я одразу підбираюся, наче звірятко, яке будь-якої хвилини готове вишкіритись та гарчати. І неважливо, що з боку це виглядатиме смішно та безглуздо. Не дозволю таким, як Ірен та ось ця ось пантера, сміється з мене.

«Пантера» задумливо дивиться на мене, нічого не відповідає Даміру, а потім бере меню та починає його гортати.

Я задихаюся від обурення, ні в змозі сказати ні слова. Тобто… зачекайте… як це? Вона вирішила тут сидіти та їсти з нами? Це що таке взагалі? І Дамір навіть не подумав нічого сказати!

Офіціант з'являється вчасно. Поки що він приніс прилади та воду, але мені це дуже доречно. Я хапаю склянку та майже махом спорожняю її, коли чую:

– Що бажаєте, пані?

Он як розплився в посмішці, сволота. Звичайно, щойно побачив багату жінку, так готовий одразу стелитись.

Стискаю зуби, розуміючи, що нічого не можу зробити. Можна встати і піти, але Дамір навряд чи зрадіє. Потрібно тримати себе у руках. До того ж мені це подобається чи ні, але до мене в нього явно було багато жінок. Дуже багато жінок. З такою зовнішністю і достатком.

– Буду, – відповідає вона своїм чарівним голосом. – Я хочу том ям, салат з овочів, еспресо та апельсиновий сік. Еспресо міцніше, краще навіть подвійне.

– Від міцної кави псується колір обличчя, – незворушно вимовляє Дамір, навіть не дивлячись на неї.

У відповідь лише пирхання як у великої ображеної кішки. І в цей момент мені здається таке спілкування трохи дивним. Щось у ньому не вкладається у канони розмови колишніх. Дамір не роздратований, не зловтішний, що зумів показати колишній пасії свою нову дівчину. Він… спокійний. І це зауваження про обличчя... Воно, звичайно, з часткою єхидства, але без злості. Можливо…

– Здається, так може пройти вічність, колись він захоче нас познайомити, – звертається до мене дівчина і простягає доглянуту руку. – Мене звуть Вільдана.

Я насторожено дивлюся на неї, але все ж таки обережно потискаю довгі гарні пальці у відповідь.

– Поліна.

–  Дуже приємно. Я…

Дамір нарешті переводить на мене погляд. У темних очах танцюють смішочки.

– Моя молодша сестра.

Я можу тільки охнути та розгублено переводити погляд із одного на іншого. Оце так! Адже точно, схожість яка! І очі, і манера дивитись, і посмішка… та вже, яка я неуважна. Так може будь-хто пройти поруч, а я й не здогадаюся.

– Дуже приємно, – несамовито мовчу. – Вибачте, що так поставилася.

– Як? – цікавиться Вільдана.

Вона дивиться на мене з щирою зацікавленністю. Немає ні зневаги, ні спроби якось показати, що ти нижче за неї.

– Порахувала... не родичкою, – відповідаю чисту правду. – Тому що до цього…

– Вона зустріла Ірен, – похмуро каже Дамір.

Вільдана хмуриться, кидає на брата невдоволений погляд.

– Якого ця видра ще не забула дорогу до нашого будинку?

Звучить настільки кумедно, що я мимоволі хихикаю. На душі стає тепліше від усвідомлення, що у моєму таборі прибуло. Якщо Ірен не подобається сестрі Даміра, то це певна підтримка для мене.

– Сподіваюся, забуде, – відповідає Дамір з незворушним обличчям.

Мені стає трохи боляче. Не сказав, що не впустить. Не сказав, що поговорить та дасть зрозуміти, що не варто сюди ходити. А тільки сподівається.

Мої перериває появу офіціанта. Страви виглядають просто дивно. Пахнуть теж. Шлунок вмить дає зрозуміти, що йому зовсім начхати, хто сидить поруч, які «видри» оточували Даміра і взагалі… час обідати!

Я беру виделку та ніж, мимоволі посміхаюся:

– Всім смачного!

– Приємного, Полю, – озивається Дамір.

– Приємного, – киває Вільдана. – Зараз вгамуємо перший голод, та ви мені все розповісте, мені дуже цікаво. Де це бачили, що брат знайшов собі гарну дівчину, а сестра не знаю?

Добре, що я ще нічого не взяла до рота, інакше б точно подавилася. Вільдана так і назвала… гарною. Звідки знає? Чи зробила висновок щодо зовнішності? Що б там не було, у будь-якому разі настрій та сестри Даміра мені подобається. Вона явно хоче потоваришувати. І я лише за.

Коли тарілки частково порожніють, Вільдана не витримує та легенько смикає Даміра за рукав.

– Ну, годі, розповідай вже!

– Як ти поводишься, – робить він страшні очі. – Доросла ж жінка.

– Так завжди, – зітхає Вільдана і дивиться на мене немов у пошуках підтримки. – Як то що, ти ж доросла. Але ж доросла не означає нудна, мабуть, Поліно?

Я мимоволі посміхаюся та киваю:

– Згодна.

Посмішка у неї приємна. Вміє так зробити, щоб люди посміхалися біля неї.

– Ну, давайте тоді, – відкидається вона на спинку та складає руки на грудях. – Хочу цікавих подробиць. Як ви познайомилися?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 81 82 83 ... 106
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"