Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

Піднявшись на свій поверх, я забігла до Діни, в гостях у якої Клавік вже зголоднів, і вирушила до себе, годувати свою присоску.
Зустріч із Дем'яном, як не крути, нічого доброго не віщувала. І не тільки через його більш ніж дивні натяки на швидке пристрасне побачення! Одних лише слів про той напад на мене в темному провулку було достатньо, щоби повністю заволодіти моїми думками.
Тобто, хворий виродок, що накинувся на мене тієї ночі, не був просто міським ґвалтівником, який випадково проходив повз? Саме я була жінкою, на яку він тоді цілеспрямовано полював? Звучить шалено. Особливо з поправкою на те, що саме Дем'ян тоді врятував мене від нього… а потім психопат став трупом. З вини нібито юрби близьких жертв ґвалтівника, і цю версію навіть вважали офіційною. Тільки тепер мені не вдавалося навіть на краплиночку переконати себе, ніби вірю в неї.
Це що ж виходить, листоноша насправді вбив того маніяка? Цікаво, а він зробив це заради помсти за «даму серця», чи йому самому хотілося тієї ночі когось замочити, і той хлопець просто потрапив під руку, ставши зручним приводом?
Роздуми перервав уловлений ледь чутний стукіт у двері, що більше нагадував шурхіт або навіть... дряпання. Здивовано насупивши брови, я обережно встала, поклала Клавіка в ліжечко і, причинивши двері спальні, пройшла в коридор, щоб несміливо запитати:
— Хто там?
Тільки от у відповідь не почула нічого, окрім тихого «няв»! Що було трохи дивно. Коли я визирнула в око, то переконалася, що біля дверей насправді не стояло нікого, крім граціозної чорної кішки.
Ще більше здивувавшись, я ризикнула відчинити, і спритна кицька моментально забігла в квартиру... де, вигнувшись, почала швидко трансформуватися, поки нарешті не набула вигляду Емми!
— Здоровки! Халатику не знайдеться? — поцікавилася куртизанка.
Підібравши щелепу, а замкнула вхідні двері та поспішила знайти несподіваній гості свій махровий халат, наритий колись на барахолці.
— Дякую, — муркнула Емма, зав'язуючи пасок. — Давно не бачилися.
— Так, є таке, — кивнула я.
— Вибач, що завалилася прямо до тебе додому. Вирішила принаймні прибігти в котячій подобі, а то повія — не найкращий візитер у квартиру молодої сім'ї з маленькою дитиною.
— І з якого приводу? — запитала я, жестом запрошуючи Емму пройти на кухню, де поставила чайник.
— Хіба сама не здогадуєшся? — сумно промовила дівчина, з тяжким зітханням сівши на стілець. — Це сталося знову. Вчора.
— Вбивство? — перепитала я, і у відповідь Емма кивнула, після чого ми обидві замовкли на кілька секунд.
— Цього разу — не з наших, — нарешті продовжила вона, підпираючи підборіддя трохи тремтячими руками.
— Хочеш сказати, що знову...
— Молоденька дівчинка, сімнадцять років. Зважаючи на те, що я рознюхала — мабуть, незаймана... була, — прошипіла веркішка, з силою стиснувши кулаки. — Тому що її, схоже, не тільки катували, а ще й ґвалтували весь той час, який тримали в полоні. Валя, так її звали. Сирота з провінції. Кажуть, постійно сиділа у приймальні на біржі праці, сподіваючись, що її візьмуть на роботу. Перед тим у сльозах звільнилася, пішла від минулого господаря, який її домагався. А потім... кілька перехожих пригадують, що до неї тоді підійшов якийсь чоловік і начебто запропонував роботу. Вона, зрадівши, погодилася та пішла з ним. Більше її живою ніхто не бачив.
— Секундочку! — підірвалася я і закашлялася, поперхнувшись слиною. — Виходить, є свідки, які бачили цього чоловіка?