Читати книгу - "Мої сімейні обставини, Анна Лерой"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А як вони дізналися про втому? — я роблю ковток напою: рідина гаряча, прогріваюча, злегка гірка, вона щипає на язиці і очищає свідомість. Справжній відьомський тонізуючий напій.
— Ти відправила Ларін на відпочинок і не уточнила, коли їй приходити завтра.
— Мій прорахунок, — посміхаюся я. Підлеглі часом бувають такими милими і надмірно уважними.
— Так що пише тобі твій благовірний? — підморгує Рада і змушує мене звернутися до листа.
П'ять років... Що ж, відворотне зілля у Ради виходить тільки в середині другого року. Коли вона п'є напій, мені складно стримати сльози. Адже ясно як день, що вона любить мого брата, щиро і від усього серця, як це можуть відьми. Та тільки і я їй дорога. Це факт.
Рада першою називає мене директрисою. Разом з нею ми відкриваємо двері в школу для першої дюжини відьом різного віку. Здавалось, що все йде як треба.
Найменше я хотіла змусити кращу подругу вибирати між дружбою і любов'ю, але мені навіть не доводиться про це з нею заговорити. У перший рік Рада кілька разів відвідує палац Флейм. Але якими б не були розмови її і Аміра, ні до чого вони не призводять.
В останній її приїзд розбиваються шибки на третьому поверсі — в крилі, де знаходяться кімнати брата. Я пам'ятаю, як Рада повернулася і довго плакала у мене на плечі без слів і пояснень. Потім вона зникла з Пташиного дзьоба посеред навчального року, поїхала кудись далеко, не повідомивши нічого навіть мені. Я намагалася знайти її, відправляла листи, але все без толку. Майже через півроку Рада, також нічого не пояснюючи, повернулася і остаточно поселилася біля лабораторії.
Той рік ми були по вуха в проблемах і труднощах. Перший прийом молодих відьом після довгої перерви — це не жарти. Ми сяк-так вистояли. Але до кінця навчального року і так пошарпана будівля розвалювалась на очах. Був необхідний капітальний ремонт, а ще — розумні плани дисциплін, контракти для вчителів, штатні кухарі та прибиральниці... Перший рік показав мені в повній мірі, як це важко — змусити працювати майже мертву установу. Я зі сміхом згадую той момент, коли дізналася, що скоро починаються канікули. Адже канікули — це щастя. Як би не так!
Літніми ночами я писала найперший план загального відновлення школи, а вдень ретельно білила стіни і чистила від пилу книги. Левіс лагодив меблі і фарбував вікна. Карісса розбирала книги. Ларін намагалася домовитися про припаси на майбутній рік. Так що поява Ради була дуже вчасною. Її пара рук і відьмацька сила врятували мене від конкретної перевтоми.
А мій брат... Думаю, вона згадує про нього. Але перешкодою для збереження любові може стати нездатність сказати «пробач». Іноді п'ять років — це занадто великий термін для почуттів.
Спеціально для Ради я перечитую те, що вже встигла переглянути.
— «…На твою вимогу я змінив заповіт і дав повну свободу своїй дочці. Так, радники плювали мені в спину і трясли кодексами, але Ейлін вільна сама вибрати собі супутника життя, якщо зі мною і тобою — не забувай, ти все ж моя дружина — щось трапиться. На жаль, мені вдалося вибити термін лише на рік. Більший період часу може позначитися негативно на стані земель. Ти ж не скажеш, що за рік неможливо знайти когось собі до вподоби?..»
— А який термін ти хотіла? — цікавиться Рада.
— Чим більше, тим краще, — я тисну плечима. — Я навіть не очікувала, що він дійсно все це проверне. Читати далі?
— Ти ще питаєш? — приснула від сміху подруга і затихла.
— Де я зупинилась? «…Я переглянув санітарні норми зеллєділля, створив освітній фонд для твоєї школи і окремий для подібного закладу в передмістях Вікки...»
— Молодець який!
— Досить перебивати!
— Дочитувай вже! — барабанить по ванній Рада.
— «Я терплю те, що ти сидиш у себе в глушині, не дошкуляю тобі проханнями про спадкоємців, хоча радники з мене вже шкіру живцем знімають! Я навіть не скаржуся, що мої листи в половині випадків не доходять до адресата, а відповіді від тебе не дочекаєшся!»
— Якось мені його трохи шкода. Якби я не знала передісторію, то точно залилася би вже сльозами. А що там з листами?
— Пам'ятаєш, на третій рік ми планували розширення житлових приміщень? Спочатку нас закидали кореспонденцією постачальники, потім батьки учнів. А з початком навчального року часу не було очей від документів підняти, — і коли Рада киває, я продовжую. — Так от мені ніколи було відповідати... І якісь листи, напевно, пропали серед іншої кореспонденції. Читати далі?
— Звісно! — потирає вона руки. — Цікаво ж, до чого він веде.
— Я вже здогадуюся, але слухай. «…Цього разу гонець дочекається відповіді, чого б це йому не коштувало. Якщо з моєю людиною щось трапиться, наступного разу я сам з'явлюся до тебе на поріг! Бо, заради наших Предків, Лайм, п'ять років минуло! Напевно, я заслужив хоча б одне нормальне побачення?! Чекаю твоєї відповіді. Твій чоловік, Еріх Морест Фьюрін». От і все.
— Що «все»? Відповідь-то яка? — з розумінням посміхається подруга. Дуже вже їй хочеться, щоб у мене все було добре.
Що ж, іноді саме п'яти років досить, щоб все гарненько обміркувати, переглянути ситуацію і дати шанс людині, з якою колись я не бажала мати нічого спільного, навіть прізвища. У мене було п'ять років, щоб згадати, що світ добрий, а відкритися іншому — це нестрашно.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мої сімейні обставини, Анна Лерой», після закриття браузера.