Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

— Вже не так і далеко, — повідомляю я Араті, але насправді відстань не так і маленька, як мені хочеться. Бо насправді домен величезний, і це моє «близько» може перетворитися на три чи п'ять годин ходьби. Проте напрямок дізналися, а взуття у мене зручне. От тільки Арата, зрозуміло, взута у бальні туфлі, каблук в них невисокий, для танців, але це все одно уповільнює нас. Але ми спокійно б собі йшли й дійшли нарешті колись, якби не дуже підозрілий звук.

Гарчання.

Ні, одна річ, коли це химера-лев гарчить у красиво оздоблених безпечних — ну начебто — коридорах, де службовці, іссейл, орденці тощо. Тоді й гарчання відчувається просто звуком. Навіть загрози особливої немає від того звука, ну або, може, в перші кілька миттєвостей він неприємно ріже вухо. А зараз посеред дикої місцевості такий звук змушує стиснутися не тільки мої сідниці, а всю мене. 

Ми з Аратою один в один спочатку завмираємо на місці, а потім різко починаємо бігти вперед. Ховатися марно, хижаки чудово пристосовані для пошуку здобичі, серед сірих і жовтих пагорбів нас дуже добре видно. А ще я довіряю місцевій мешканці, якщо вона біжить навіть на підборах, то і мені не варто гальмувати. Щоправда, Араті все одно доводиться допомогти, підбори не витримують такої напруги. 

Ми витрачаємо дорогоцінні хвилини — я віддаю їй шкарпетки, а ще обмотуємо їй ступні тканиною з сукні. На жаль, надовго не вистачить, але, принаймні, ноги не одразу будуть стопані в кров. 

Гарчання двоїться в лабіринтах гір і пагорбів, відлуння лякає нас з усіх боків. Померти так моторошно, боляче й ідіотськи дуже не хочеться, але й кинути не таку витривалу і готову для бігу Арату я не можу. Вона теж закушує до крові губу, але продовжує бігти або шкандибати, коли бігти вже ніяк. Без шкарпеток я майже одразу натираю п'яти, на жаль, взуття начебто зручне, але не розношене. І тепер ми схожі більше ніж будь-коли, шкандибаємо вже удвох.

Скрип кігтів по каменю стає ще одним відкриттям, ніколи не думала, що це так голосно. Потім Арата спотикається, падає, я кидаюся до неї, підхоплюю під пахви, намагаюся підняти, звісно ж, ледве не падаю сама носом у пил, бо спина каже «привіт» і поперек прострілює гострим болем. Аж до сліз!

Зараза! І не піднятися як слід, і Арата одразу починає ридати. А оглушливим її вереск стає, коли велика тінь проноситься над нами.

От нещастя, невже зжеруть?..

— Мрф-ф? — фиркає крилатий лев, приземлившись біля нас. В нього загрозливий оскал, величезні зуби, волога червона паща і хвіст із гострим кінчиком, який б'є по боках.

На мить я не розумію, чи химера це, чи тварина це, і що взагалі відбувається. Будуть їсти чи як? Але тут у моїх грудях спалахує тепло, наче я вже обіймаю цю вовняну шкуру, а він басовито муркоче. А це означає, що все буде добре. Уже все добре. Я можу просто впасти на землю і спокійно лежати. Допомога вже близько.