Читати книгу - "Благородство злодюжок, Настя Лайт"

- Лілі, у нас тут гості! – гукнула у відповідь фея.

Почувся звук швидких кроків і на порозі кухні з’явилася наша усміхнена Лілея.

- Лето! Сабі! Яка ж я рада вас бачити!

- Як справи, сонечко? – запитала Лета.

- Прекрасно! А у вас?

- Теж непогано. Я заміж сьогодні вийшла, - я поділилася останніми новинами.

- Вау! Вітаю!

- Дякую.

- А чому нас не запросила? – Лілія ображено надулася, сідаючи за стіл і наливаючи собі чай.

- Ми не робили пишної церемонії. Були тільки ми з Максом і свідки.

- І що навіть Лету не запросила?!

- Вона була свідком.

- А, фух!

- А тебе цей твій веснянкуватий не ображає? – Лета примружилась. Ох, бідна буде її дитина з такою турботливою мамою. Особливо, якщо буде донечка. Гм, а мене візьмуть хрещеною? Ну, хрещена ж типу має представляти немовля богам і просити в них благословення для дитини, а хто краще підходить на цю роль, ніж найкраща подруга мами?

- Ні, Лето, можеш не хвилюватися, - Лілейка з сумом посміхнулася. – Ми розійшлися.

- О, яка прикрість! Чому так? – Лета з фальшивим подивом приклала руку до губ. Хлопець Лілії їй чомусь ще з першої зустрічі не подобався.

- Почуття перегоріли. Ми все обговорили і розійшлися друзями.

- Це добре, - я взяла Лілію за руку на знак підтримки.

- О, я ж вам не розповідала, що вступила до академії Стражів?

- Та ти що?! Будеш стражем міжсвітового правопорядку?!

- Угу. Я вже тиждень вчуся. З першого вересня тобто. В принципі, мені поки все подобається.

- Я рада за тебе, - Лета міцно обійняла Лілейку. – У нас, до речі, є знайомі в стражах. Лейтинант Варія Ноче і капітан Тесіарія Ліва, так що можемо якось тебе з ними познайомити, якщо хочеш.

- Звісно! Я про них багато чула і буду тільки рада познайомитись. Ох, у мене стільки питань!

- Тоді скажеш, коли будеш вільна, і ми їх сюди приведемо.

- Круто! Добре, я побігла, а то у мене там ще трохи домашки залишилось доробити.

- Удачі. Не перевантажуй себе! – я гукнула вслід Лілейці.

- Добре, не буду.

- Що ж, нам вже, мабуть, час іти, - Лета запитально поглянула на мене.

- Так, вже час.

Ми тепло попрощалися з пані Філайн і дітками, які заради нас знову облишили всі свої справи і прибігли до виходу з будиночку, щоб сказати нам «бувайте». Які ж вони всі милі і хороші!

***

- Хай темрява нас оберігає, - прошепотіла Лета, стоячи перед дверима на поле бою… тобто на сімейну вечерю.

- І хай світло від нас не відвертається, - докинула я. – Ох, сподіваюся, вони не прийдуть. Як же я хочу, щоб вони не прийшли!

- Дівчата, чого ви так переживаєте? Ми ж усі одне одного знаємо, та й з вами ж повноправна богиня! – Вікі поклала нам на плечі руки і підбадьорливо усміхнулася.

О, ледь не забула, минулого року вона стала повноправною богинею світу Андор! Нас теж запросили на церемонію посвяти, тож ми могли познайомитися з її батьками. Мама у Вікі класна – капітан Міжсвітової Варти Тесіарія Ліва, вона водночас і добра, і трохи сувора. А тато Вікі виявився красивим чоловіком, але дещо легковажним, і він дуже любить своїх дружину і доньку. Світло, який він був щасливий, коли передав свої повноваження донці! Того ж дня він разом з дружиною поїхав у подорож. Півроку від них були самі короткі повідомлення типу «Ми живі», «З нами все добре» і «Не хвилюйся». Вікі так на них злилася!

- Так, дівчата, не бійтеся, королева демонів на вашому боці, - Фурія небезпечно посміхнулась. Хоч у неї і немає ікл, як у Кейріса, але однаково видовище моторошне.

- Треба заходити. Чекають тільки нас, - Лета хоробро штовхнула двері і першою гордо увійшла до обідньої зали і сіла праворуч від Рошаіра.

Я огледіла всіх присутніх і з полегшенням видихнула. Їх немає. Сьогодні на прохання Макса я написала батькам, що вийшла заміж і запросила їх на цю вечерю, але – слава світлу! – вони не лише не відповіли на лист, але й не вшанували нас своїм візитом. Та це найкращий весільний подарунок! Дякую, мамо, дякую, тату!

- Вони не приїхали, – зітхнув Макс, коли я сіла біля нього.

- І слава світлу.

- Ні, ти це уявляєш? Ми тепер чоловік і дружина! – очі Макса аж світилися щастям.

- Угу, а це означає, що мені доведеться терпіти тебе до кінця життя. Але думаю, я впораюсь.

- Бачиш? Стосунки навпаки таки працюють! Спершу ти мене пограбувала, а тепер ми одружені. Золота тобі виявилося мало, і ти вкрала ще й моє серце.

- Я ж грабіжниця за покликанням. «Бери все і не віддавай нічого!» - ось наше гасло.

- Давай сюди келих, грабіжнице, - усміхаючись, сказав Макс, налив мені білого вина, а тоді виголосив тост: – Я радий, що сьогодні в нашому з Сабі домі зібралася вся сім’я і наші найближчі друзі, щоб відсвяткувати одну з найщасливіших подій в нашому житті! Цей келих я підіймаю за мою прекрасну дружину і за те, що вона просто є. За Сабріну!