Читати книгу - "Яничари, Кулик Степан"

— Навіть так? — Вест навмисне упускав короткі фрази, добираючи вагомості. Хоча навряд чи це було потрібно. — Хочете щось важливе повідомити?

— Хочу… — Теса відповіла з секундною затримкою. Схоже, насправді нічого важливого вона не знала, але й упускати свого шансу не збиралася.

— Угу. Гаразд. А якщо я до вас під'їду?

— Вулиця «Східний бастіон», будинок вісімнадцять, квартира сто чотири…

— Третій під'їзд, восьмий поверх… — блефував Вест.

— Ви знаєте?.. — захоплення та подив у голосі дівчині стали нагородою за вдалу імпровізацію.

— Ми знаємо все.

Ще одна коротка пауза. Ягня востаннє зважувало, чи варто зазивати до себе у гості вовка і шанси вціліти. Але недаремно кажуть, що бажання, дужче неволі.

— Коли на вас чекати?

— Коли? — тепер Вест тягнув гуму. Він же серйозна, зайнята людина. — А наша зустріч справді варта мого часу?

— Обіцяю…

Ягня не тільки розвело багаття, але й саме настромилося на рожен.

— Ну, тоді не відкладатимемо. Зараз і приїду.

— Ой, як вдало все складається… — Вест уявив собі, як дівчина стрибає від радості і плескає в долоні. — Мої батьки з молодшими сестрами щойно пішли у кіно. І нам… години зо дві… ніхто не завадить... поговорити.

Останнє слово Теса відокремила від решти фрази коротким, але чітким інтервалом.

Чорт! Хто вчить жінок розмовляти? Весту три роки втовкмачували в голову на заняттях всі ці премудрості, поки він хоч щось зрозумів. А у цієї шмаркачки звідки такі знання? Чи він все ж таки помилився, що до її віку, і дівчина лише виглядає як старшокласниця, а насправді — значно старша. Було б не зле…

Нічого не відповівши, нехай похвилюється, Вест повісив слухавку. Потім вкинув ще одну монету і набрав «домашній» номер.

— Так?

— Привіт сестричко, я трохи затримаюся.

— Довго? Щось сталося?

— Ні. Все гаразд. Так, деякі справи несподівано з’явилися. Думаю, до вечері впораюся. До речі, а що у нас на вечерю?

— Курка-гриль... і макарони.

— Чудово. Вмовила. Буду, якомога швидше…