Читати книгу - "Аптекар"

— Звідки ж вам про те відомо?

— Так сталося, що тим сповідником… точніше на місці того сповідника був дехто інший… якщо бути точним — це був близький товариш нашого любого Франца.

Франц задоволено усміхнувся і закивав головою.

— Тобто це був священик або чернець?

— Ну-у, можна й так сказати, — устряв Франц.

— Але як він міг зрадити таємницю сповіді?

— Франц пожартував, — сказав Йоган. — То не був святий отець. Там сидів, скажемо так, один дотепний хлопчина. Такі дива, знаєте, іноді трапляються. Ці хлопці люблять пожартувати.

— Ще би! — засміявся Франц.

— Які хлопці?

— Бурші. Жаки. Бурсаки. Одне слово, коли пан Міхал примчав до церкви, у сповідальні його чекав бурсак в сутані отця Климентія з каптуром, натягнутим по самий ніс.

— Отже, вам відоме ім'я власника загубленого годинника?

— Авжеж. Це доктор Ґрозваєр. Ось самі прочитайте.

І він показав мені листа пана Регули. Я був ошелешений. Доктор Ґрозваєр? Не може бути.

— Але це ще нічого не доводить, — сказав я. — Можливо, він купував годинника не для себе, а комусь у подарунок.

— Ми теж так подумали. І Франц кілька днів провів у товаристві нашої золотої молоді, яку ще незабутній Кампіан намагався довести до розуму. Францові вдалося побачити годинника з тим самим написом у Міхаеля, докторового сина. Там була доволі велика компанія, в яку можна було завиграшки влитися, маючи зайві гроші. А Франц їх мав. І ось, коли всі вже добряче випили, слово по слові вдалося дещо витягнути про те полювання, на якому було вбито дівчину. Тобто про саму дівчину ніхто нічого не розповідав, але про лови говорили охоче, бо то були дуже знамениті й успішні лови. Два вепри, чотири сарни — таке не забувається. До того ж вони ввечері влаштували на оболонях бенкет, де пекли й вгощали дичиною. І таким чином вдалося скласти список тих, хто там був.

Лицар вручив мені папір, на якому виведені були імена Міхаеля Ґрозваєра, Яна Зіхініуса, Матіаса Урбані і Стефана Ґайдера. Усе це були відомі своїми скандалами і буйним характером синочки.

— Це неповний список, — провадив далі лицар. — Бракує ще одного імені, але щодо нього в мене сумніви.

— Хто ж це?

— Суддя Зількевич.

— Зількевич? А що в нього може бути спільного з цією галайстрою?

— Та чому ж би й ні? Він удівець, а за віком недалеко утік. Ще молодий хлоп, то чому б і не порозкошувати.

— Чому ж ви не вписали його імені?

— Бо він рано покинув їхнє товариство і не бенкетував на оболонях. Я й подумав, що, мабуть, він не був свідком убивства. До того ж він не брав участі у тих п'янках, які відбувалися у присутності Франца.

— Може, він порвав з ними саме через те?

— Можливо. Але ж ви з ним часто бачитеся, то можете щось розпитати. — По тих словах лицар відкинувся на спинку крісла, поглянув задоволено на Амалію і сказав: — Чи не правда — вона чарівна? Самі ж бачите, скільки ми тут теревенимо, а вона ані пари з вуст. Мрія кожного чоловіка. Безвідмовна, маломовна, задоволена життям і собою. Самодостатнішої жінки годі шукати. Якщо бажаєте, можу організувати й для вас таке саме щастя. Мандрагора у мене ще є. Процес триває яких два-три місяці, залежно від того, у якому віці ви захочете її біля себе довше утримати. Це може бути підліток, а може бути юнка, яка належатиме тільки вам. Ну, і тому, про кого я вам розповідав минулого разу. Від цього нам не вивільнитися. А тіло, як самі розумієте, лише мушля, в якій поселяється молюск — душа. І в тому постійному переселенні душ може так статися, що убивця згодом стане нащадком убитого ним.

— А злодій — нащадком окраденого або коли-небудь власником речей, які власне зараз краде, — доповнив Франц.

— Саме так! Але моя пропозиція — лише з дружніх почувань. Просто в повітрі чути ароми кохання, — Йоган грайливо пошморгав носом. — Особливо тут, у вашій аптеці. Як казав один філософ, за кохання потрібно боротися. Та мені ліньки. Волію готовий продукт, вирощений власноруч у пробірці.

— А як же легендарний млин слів?

— О, це керована властивість. І лише тоді, коли я цього потребую. Тоді вона фонтанує словами, розбризкуючи їх навсібіч. І, знаєте, дуже часто там є здорове зерно, яке я намагаюся старанно зафіксувати.

— Я теж, — озвався Франц. — З неї промовляє глибинна мудрість віків. Часом якимись мертвими мовами. Але я усе це нотую і розшифровую. Доволі цікавське заняття.

— Кохана, — звернувся Йоган до Амалії, — відкрий бузю і висунь язичка.

Вона слухняно висунула язика, на якому було наклеєне щось біле, схоже на пелюстку вишні. Лицар здер її, і вмить Амалія заговорила:

— Квітнева яблуня розкошланого диму росте над катівнями. Тріпочуть чорні пелюстки або пір’їни і припадають до вікон. Крик проламує в теплому повітрі велетенські діри, крізь які провалюються птахи. Разом із димом розлітаються душі… Розпачливі помахи рук — вітер шматує їх без жалю. Небо їх з ніжністю пригортає до серця, і заспокоює їхні ридання… Подивіться — відрубані голови гупають, мов перестиглі груші. Котяться здивовані обличчя. Очі котяться, розкриті навстіж. А в них котиться світ. І у кожного — свій, і це — найстрашніше. У кожного такий крихітний світ, що місця йому доволі