Читати книгу - "Аку-аку"

Маленький Атан перший порушив мовчанку. Він ще й досі не опам'ятався як слід і тільки й спромігся пробурмотіти:

— Ну й могутній у тебе аку-аку!

Ці слова запалили іскорку заздрості, в моєму бородатому супротивникові.

— Поглянь на аку-аку в книзі! — сказав він. — Дивись!

Він перегортав великий, схожий на дивовижну книжку-картинку рукопис, аж поки не дійшов до потрібної сторінки. З лівого боку вона була густо заповнена знаками загадкових піктограм без будь-якого, пояснення, а з правого — повторювались ті самі двадцять знаків, перекладені з допомогою незграбних латинських літер мовою острова Пасхи. Внизу збляклим коричньовим чорнилом був написаний один-єдиний рядок.

— Ось аку-аку, — буркнув Хуан, показуючи на цей рядок.

Я прочитав:

— «Кокава аро, кокава туа, те ігоа оте а іс уаку, еруа».

— «Коли обшарпається спереду і обшарпається ззаду, зроби таку саму» — ось як зветься в книзі аку-аку, — гордо заявив Хуан, приблизно перекладаючи старовинний напис.

Мене вразила геніальність цієї простої фрази. Той, хто колись робив цю книгу, залишив «мудру практичну пораду майбутнім поколінням: своєчасно робити копії, щоб не дати книзі загинути. Свою пораду він обернув на аку-аку, щоб ніхто не насмілився не послухатись її.

— Оце і є аку-аку, — гордо повторив Хуан і ткнув пальцем у мудру фразу, ніби намагаючись викликати наше захоплення.

— Яка сильна книга! — мовив я і зрозумів, що так і слід було казати: не «цікава», не «чудова» чи «добре написана». Було ясно, що Хуан не вміє читати свою книгу і розцінює її, як чисто магічну річ.

З цієї миті ми раптом стали друзями, мене почали називати братом і не зводили з мене захоплених поглядів. Але я ще почував себе не зовсім упевнено.

— Тепер ми брата, — заявив Хуан, кладучи руки мені на плечі. — Тепер ми повинні випити своєї крові.

Маленький Атан кинув на нього погляд, в якому світилися страх і захоплення. Я намагався бути спокійним і нічим себе не зрадити. Якщо мені щастило досі витримувати всі психічні тортури, то ніхто цієї ночі не зможе злякати мене подряпиною. Проте я не міг подумати без огиди про те, що доведеться пити кров цього неприємного суб'єкта Я згадав, як бургомістр і Атан колись розповідали мені й Едові, що остров'яни часом п'ють розведений у воді порошок із кісток своїх предків, щоб стати дужчими. Напевно, мене теж зараз чекає щось подібне.

Рівний, як жердина, насуплений Хуан вийшов до іншої кімнати. Я чекав, що він повернеться з ножем, але замість нього він з похмурим виглядом приніс пляшку червоної рідини і п'ять чарок. Відкупоривши пляшку, Хуан налив мені повну чарку, а іншим тільки на дні. Кожний з нас мав кілька разів повторити слова такапу. Атан ще раніше розповів мені, що це слово надає людині мана і робить аку-аку видющими. Попередні дослідники перекладали це слово як обрядова «земляна піч», але це неправильно. Слово такапу не має нічого спільного з земляною піччю, коли перед ним не стоїть «уму»; але з «уму» воно означає «земляна піч».

Після того як ми повторили магічне слово достатню кількість разів, я непомітно понюхав свою брудну чарку. В ній було справжнє червоне вино, куплене на «Пінто»! Перш ніж випити, головний герой зловісним голосом промовив:

— Тепер ми вип'ємо нашої змішаної крові. Думку про те, що вино ототожнюється з кров'ю, він, напевно, запозичив у церкви. Ми спорожнили чарки, і Хуан наповнив їх вдруге: собі й іншим трохи, а мені знову по вінця.

— Ти наш головний брат і пий повну, — добродушно сказав бородатий чарівник. Я радів, що собі він наливає так мало. Правда, тепер між нами запанувала міцна дружба, ми почали виголошувати пишномовні слова про наших аку-аку і братерство. Я був їхнім начальником і мав «ключ» від одної з їхніх печер на «добре щастя» для всіх п'ятьох. Наскільки я зрозумів, тепер за другу печеру відповідав Туму. Якщо я повернуся сюди «і залишусь із ними назавжди, то печера також стане моєю.

Скоро пляшка спорожніла, і найбільше з неї дісталось мені.

— Поглянь на мою бороду, — похвалився чорнобородий розбійник, що тепер став моїм молодшим братом. — В ній моя сила, — сказав він урочисто.

Я пожалкував, що не маю такого вигляду, як після ста одного дня плавання на плоту Кон-Тікі. Але хоч я й був тепер гладко виголений, вони все одно визнали тою силу.

Я чудово почував себе. Ніколи вино не здавалось мені таким приємним. Я поглянув на годинник — три години ночі. До табору далеко, і час уже думати про повернення. Я щиро подякував за все, пожадливо схопивши книгу ронго-ронго і кошик з «ключем» від печери. Мої брати заявили, що мені слід влаштувати для них пригощення і що наступного дня вони прийдуть до табору. Я відповів, що буду дуже радий бачити їх у себе, і вийшов разом з Андресом, Туму й Атаном на свіже прохолодне нічне повітря.

Наступного дня мої нові брати зайшли по мене і повели на якусь гору. Тут фанатик вибрався на самий вершечок і, повернувшись обличчям до моря, почав виголошувати приглушеним голосом промову до невидимих слухачів.

Під пахвою лівої руки він тримав в обгортці з очерету книгу ронго-ронго, а правою розмахував, звертаючись до неба. Хуан говорив по-полінезійськи тихим, майже беззвучним голосом, але скидався на оратора, що стояв на ящику від мила в Гайд-парку. Схвильовано жестикулюючи, він ніби хотів привернути до себе увагу невидимого натовпу десь у морі і на рівнині під нами. В розхристаній сорочці і куртці, поли якої маяли по вітру, він, здавалось, стояв одною ногою в минулому, а другою серед нас, ніби живий символ народу, що переживає. перехідну стадію свого розвитку.

Скінчивши промову, схвильований Хуан зійшов з вершини до нас і подарував мені чудове вітрило у формі риби, яке він сам вирізав із дерева. Потім вийняв з очеретяної обгортки книгу ронго-ронго й швидко почав перегортати сторінки, поки не дійшов до того місця, де стояв аку-аку. Вказуючи пальцем на рядок, він знову тихим голосом звернувся з промовою до невидимих істот навколо нас, а після цього передав мені книгу і попросив голосно прочитати заповіт аку-аку.

Переді мною лежав дивовижний острів, навколо стояли охоплені благоговійним настроєм слухачі, а я знову читав:

— «Кокава аро, кокава туа, те іroa о те акуаку, еруа».

На цьому урочиста церемонія закінчилась. Предків було закликано в свідки, що книга законно передана мені. Ми зійшли з гори до зелених