Читати книгу - "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"

Відпустивши спецагентів, попросив залишитися Чміля.

— Пане сотенний, — вимовив уголос, як у старі часи Спасо-Дніпровського братства, подумавши, що цей сивий, схожий на юнака чоловік — один із найрідніших йому, найвідданіших. — У мене до вас величезне прохання.

Чміль тоскно подумав, що горілка прогріється на столі й смажена ковбаса з цибулею вистигне. Хотілося дуже їсти.

— Треба рятувати це місто. Тут славні люди, але занадто терплячі. На жаль. Давно треба було революцію тут робити.

— А ви мечеть їхню бачили, Ігорю Петровичу? Найбільша в Україні. Кажуть, що тут понад тридцять відсотків прийняли іслам.

— Дивно, що не всі сімдесят, — сказав Гайдук. — Це місто — форпост джихаду. Тому я прошу вас очолити військову адміністрацію міста.

— Що?! — Чміль зрозумів, що все його дотеперішнє життя руйнується, а разом із ним — і сьогоднішня вечеря. — Та я… ніякого досвіду… не зможу.

— Тільки домовимось так, — жорстко промовив Гайдук. — Припиніть ці скиглі. — Ви — не Ворошилов, я — не Сталін. Зараз я підписую декрет про присвоєння вам звання бригадного генерала. Ви — зможете. Ось що ми зробимо. Залишайтесь у Луганську. Я поїду… туди, — показав рукою на схід. — Народу і пресі скажемо, що був на таємному об’єкті біля Краснодона. (Неподалік від Краснодона містився науково-дослідний інститут нових виробів, у просторіччі — «виродок», який розробляв безгільзові технології виробництва патронів, що заощаджувало великі кількості цінних кольорових металів, а також працював над smart-кулями, що здійснювали ураження цілей залежно від закладених у них програм пошуку).

— Але за завтрашній день підготуйте збори народних представників Луганська — пропорційно від усіх підприємств, кварталів, ліній, вулиць і островів. Післязавтра зберемося в Палаці спорту і вислухаємо з вами всі претензії. Всі вилучені скарби публічно передамо обраному людьми комітету з тим, щоб негайно пустити їх на очистку Сіверського Дінця та Лугані, на реконструкцію водогону та початок масового будівництва житла. Надамо людям кредити. Мером порекомендуйте обрати Василя Лутугіна.

— Слухаюсь, — звично виструнчився Чміль.

— Пане сотенний… тобто пане бригадний генерале, — всміхнувся Гайдук. — Тепер ви не виконуєте накази, а самі віддаєте. І відповідаєте за них. Мені буде без вас важко… Але…

Тільки ніяких шибениць і публічних страт на майдані. Всі комуністичні символи знищити згідно із законом про заборону пропаганди комунізму і нацизму.

— Слухаюсь, — знову повторив Чміль і засміявся.

— Тепер ідіть, бо вечеря перегорить. Тільки не забувайте: Київ далеко, але я — близько.

Коли Чміль вийшов, Гайдук подзвонив до Віри Іванівни і спитав, як Святик. Віра Іванівна, мабуть, уже спала, бо спочатку щось мимрила, позіхаючи, а потім повідомила, що Святик відмовився натягти нові червоні штанці на шлейках, а вимагав старі, які ще мама Оля купила йому, але вони вже малі, бо Святик виріс.

«Ось і кінець казочці про „Небесний Єрусалим“, — подумав Гайдук. — Спочатку треба побудувати земний Луганськ. Єрусалим упав з небес на гріховну землю і розбився вдрузки. Людям потрібна вода і каналізація, а не фантастичні міста в небі».

Розумів, що зазнав ще однієї поразки.

Летіли низько над неозорим євразійським степом, який прокидався до життя, зеленіючи озиминою, вдягнувшись у білий цвіт дерев у оазах станцій зарядки автомобілів на трасі Лондон-Шанхай. Від сонця, що здіймалося попереду, виблискували дахи, вітрові скла автомобілів та брезентові покриття важких вантажних траків, серед яких траплялося багато синіх із жовтими написами FRIEDMAN.

Разом із Гайдуком летіли Антон Зігель, завданням якого була оцінка стану озброєнь РОА (Русской освободительной армии) генерала Варламова, та Оксан Нерубай — щоб допоміг краще зрозуміти особливості політичної філософії нового об’єднувача російських земель. Дивлячись на безмежний, рівний, як поверхня океану, простір, що вів від Запоріжжя до Уральських гір, Гайдук думав про липень 1942 року, коли танкові колони 16-ї та 24-ї дивізій німецького вермахту, здіймаючи чорну куряву, безкарно краяли степ — і ніхто їх не зміг зупинити до самої Волги; думав про похід Чорної Орди 2077 року в зворотному напрямку — від Волги до Києва, і ніщо, крім ядерних вибухів на сході, не зупинило операцію «Тамерлан»: потужні штурмові колони бронетанкових війск у взаємодії з авіацією були здатні прорвати або обійти оборону противника й були переможені тільки завдяки нездоланним космічним відстаням… Який метод бойових дій — крім психологічної обробки населення — запропонує «Глобальний джихад»? Звідки буде завдано головний удар? Чи можна сподіватися на допомогу західних союзників, які вже самі напівокуповані джихадистами? Згадав про Францію, яка в 1940 році, застрашена стратегічним генієм Гітлера та винайденим ним новим методом ведення тотальної війни з попереднім розтлінням, самознищенням держав і народів, добровільно і ганебно програла війну Німеччині. Те саме відбувалося тепер.

Історія повторюється. Але, можливо, західна цивілізація і ми з нею просто надломилися, виснажилися після перенапруження величезних битв і здалися на милість переможців, як здається старий, хворий, зневірений, деморалізований солдат-інвалід, хоч і знає, що в таборі для полонених на нього чекає швидка смерть.

Можливо, ми, українці, програємо тому, що ніхто не хоче помирати за абстрактну ідею, зненавиджену державу, злодіїв у владі, за поліцію, яка нещадно лупцює мирних протестантів. Але ж і я створював цю державу і цю поліцію, призначав генералів тумаркіних, і я карав тих, кого вважав винними — робив так, як казав мені Учитель.

— Чи можна створити десантну «черепаху» для «ящірок»? — спитав він Зігеля.

Той, уважно дивлячись в ілюмінатор, не повертаючи голови, сказав:

— Звичайно, можна.

— Треба негайно розпочати переобладнання «черепах». Не тільки для десантування, але і створити ремонтну базу, командно-штабні «черепахи».