Читати книгу - "Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб."

Також в справі фігурують показання сусіда Дормідонтова по квартирі Коваля, який 19.03.1988 року чув в квартирі Дормідонтова розмову двох чоловіків, а через сорок хвилин відсутності, повернувшися додому, почув в коридорі запах пороху та смаженого м’яса.

Отже ми маємо чіткі та ясні факти, які не підлягають сумніву та вказують на вину підсудного. А тепер порівняємо ці факти з показаннями підсудного, якщо вони співпадають із свідченнями підсудного ми можемо йому повірити, а якщо розходяться а факти є очевидними, то зізнання викликає сумніви. Підсудний дає свідчення чотири рази (протоколи від 24.03,28.03,5.04. 14.05.) Цими свідченнями підтверджується загальновідоме правило, сформульоване А. Ф. Коні, яке полягає в тому що зізнання яке відбувається під тиском доказів проходить 3 стадії:

1) Підозрюваний сподівається уникнути відповідальності через відсутність доказів і дає неправдиві свідчення (два перші протоколи-все заперечує), але факти свідчать проти нього. Сусід Ковальов о 19 годині чув два чоловічі голоси, Дормідонтов стверджує, що був один, навіщо йому відмовлятися від алібі, чому він не просить залучити до справи свідка?

Не може, бо мертві не дають свідчень.

2) Обвинувачений зізнається найбільш повно, оскільки докази зосереджуються навколо нього, їх сила зростає з кожним кроком слідчого і обвинуваченому здається що його повністю викрито і шляху до порятунку він вже не має.

3) Підсудний маючи час на роздуми, а також, можливо, поради своїх співкамерників, знову відкидає зі свого зізнання все що можна відкинути, що твердо не засвідчується фактами, зізнається тільки в тому, в чому не можна не зізнатися, сподіваючись уникнути вже не суду а покарання.

Під час допиту в якості обвинуваченого Дормідонтов зізнався, що у нього був намір вбити потерпілого, а під час судового засідання підсудний вже стверджує, що умислу вбити потерпілого в нього не було, пістолет, який за його словами підсудний знайшов декілька років назад в Голосіївському лісі він використовував тільки з метою залякування Свіридова і не знав, що його заряджено. Але кожна нормальна людина перевірить чи заряджено пістолет який знаходиться в неї протягом декількох років, крім того протокол обшуку (від 26.03.1988) свідчить, що пістолет знаходиться робочому стані, отже за його робочим станом підсудний, мав його чистити і не міг не знати, що його не заряджено. По-друге, підсудний Дормідонтов стверджує що не збирався вбивати громадянина Свіридова, навіщо тоді після їх знайомства 10 березня він запросив потерпілого до себе до дому з грошима і обіцяв продати машину якої насправді не мав. Підсудний каже, що це був «жарт», можливо спочатку він сам не вірив у реальність свого наміру, але думка про вбивство, що з’явилася можливо дійсно випадково поступово закріплювалася в його свідомості і настає такий день коли вона може перетворитися на реальність. Свіридов приходить додому до Дермідонтова один з великою сумою грошей, свідків немає, а гроші конче потрібні на наркотики. Підсудний Дормідонтов добре усвідомлює, що навіть якщо під загрозою вбивства Свіридов віддасть йому гроші, то одразу ж заявить до міліції про пограбування (прізвище та адресу він знає, може детально описати зовнішність Дормідонтова). Отже щоб заволодіти грошима шлях один — вбити а не залякати. Хочу звернути увагу суду, що вбивця який випадково скоїв би вбивство, не зміг б діяти так обмірковано і розсудливо, як діяв Дормідонтов, його б охопив жах від скоєного і він би не зміг обшукувати труп у пошуках грошей і різати труп тільки що вбитої людини на шматки з метою приховати злочин. Підсудний Дормідонтов оцінює всі наслідки своїх дій. Його вчинки вказують, що це була не випадковість, а умисне вбивство з корисливих мотивів. Підсудний Дормідонтов вбив Свіридова щоб заволодіти його грошима і самому вести безтурботне життя. Таким чином дії Дермідонтова підлягають під ознаки п. «а» ст. 93 КК України: умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (з корисливих мотивів). Цивільний позов громадянки Свіридової на суму б тис. крб. підлягає задоволенню в повному обсязі (ч. 5 ст. 264 КК).

Що можна сказати про особу підсудного? Підсудний за місцем роботи та проживання характеризується негативно, протягом значного часу вживає наркотичні засоби, являється наркоманом і потребує лікування від наркоманії в примусовому порядку, про що свідчать результати судово-психіатричної експертизи (ст. 13 ЦК). Згідно висновку психологічної експертизи за № 13 від 11 квітня 88 року підсудний Дормідонтов О. Є. скоїв злочин у стані осудності. Хочу додати, що я не бачу щоб підсудний Дормідонтов щиро розкаявся у скоєному злочині. Він намагається торгуватися із судом і зізнається у вбивстві під тиском безсумнівних доказів, але хоче виграти для себе раптовість умислу і цим полегшити покарання. Не думаю, що якщо він досягне успіху в своєму намірі, це позитивно вплине на моральні якості підсудного Дормідонтова і його поведінку в майбутньому.

Шановний суд, я звинувачую підсудного Дормідонтова О. Є. в тому, що він здійснив умисне вбивство громадянина Свіридова М. І. при обтяжуючих обставинах. Вважаю що суд має всі підстави визнати Дормідонтова Олександра Євгеновича винним у скоєному злочині, передбаченому п. «а» ст. 93 КК України, що передбачає позбавлення волі на строк від 8—15 років в колонії посиленого режиму (ст. 25 КК), з конфіскацію всього майна, що є особистою власністю підсудного.

Шановний суд!

Кримінальним законодавством нашої держави передбачена відповідальність за службовий підлог. Суспільна небезпека цього злочину полягає в тому, що особа, якій державою або колективом (як у даній справі) надані певні повноваження, використовує їх у цілях задоволення власних матеріальних потреб і тим самим не лише завдає матеріальну шкоду але й зневажливо ставиться до виказаного суспільством довір’я.

Гр-н Бойко Л. Й. скоїв цей злочин і повинен понести справедливе покарання.

Гр-н Бойко Л. Й. скоїв злочин будучи службовою особою і наділеною