Читати книгу - "Вбивство п’яної піонерки"

Тут є така річ. Якщо ти комусь робиш якусь послугу, то, може, вона і принесе користь тому, кому ти її робиш, але майже завжди вона шкодить комусь іншому. Напевно, треба робити лише те, що ти можеш, і не зазіхати на те, щоб усім було добре. Це вже як комунізм настане, тоді, може, буде добре всім. Але шістнадцять років — це так багато! Мої бабуся з дідусем — мамині батьки — можуть і не дожити, як не дожили батькові батьки. А ті, хто доживе… Треба ж іще ці роки якось прожити!..

Ну, і хто кого виховує? Я зайшов до нашого сараю. Узяв велику лопату (ясно ж, що мій малий узяв маленьку — легшу) та й пішов до провулка. Звідти берегом — до комунального двору… Побачивши, що я почав обережно, в півштика, копати з іншого боку — назустріч йому, — мій малий не здивувався. А може, просто не хотів радіти заздалегідь. І справді: чого радіти? Ми ж іще тієї клятої шкаралупи не знайшли. А якщо знайдемо, що буде? Чи не випустимо ми п’яного джина з пляшки?