Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

У п’яницю, перед знайомством батьків та Софії, Денис нервувався.

Він запитував себе чому, адже вона була не перша дівчина, яку він представляв родичам. Щоправда, до цього дня, всі знайомства були випадковими. Він не запрошував своїх пасій на сімейні свята. Але кілька разів, цілком випадково, його дівчата знайомилися з батьками чи Алісою. Він відрекомендовував їх, коли вони несподівано стикалися у торговому центрі чи на вечірках.

Але Софія була в іншому статусі. Вона не дівчина, а матір його дитини. І він дуже надіявся, що вона сподобається його сім’ї. Зрештою, їм доведеться часто зустрічатися: на днях народженнях малечі, шкільних ранках, за буденними справами.

Цього тижня вони ще не бачилися. Вона працювала вдень, а чоловік був зайнятий у ресторанах по вечорах. Напередодні зустрічі, Денис запропонував забрати Софію від дому. Але вона сказала, що добереться сама. І ось тепер, він, ходячи туди-назад, визирав її з тераси.

– Заспокойся, – прошепотіла йому Аліса.

– Я спокійний!

– Ага! А це часом не твої лофери до блиску натерли підлогу отам?

Денис ледь стримався, щоб не подивився на місце, де щойно проходив.

– Вона запізнюється, – промовив.

– Зовсім ні. Ти ж запросив її на п’яту? Ще пів години.

– Так. Але вона завжди приходить раніше зазначеного часу. Може щось трапилося дорогою…, – і він дістав телефон.

Аліса лише здивовано глипнула на нього очима, проте нічого не сказала. Денис обійшов батьків, які грали з Мірою і спустився до доріжки. Набрав Софію. Дівчина відповіла після другого гудка.

– Привіт. Ти де? – схвильовано запитав.

– Щойно вийшла з автобуса.

– Чудово. Я піду тобі на зустріч.

– Дякую, – проказала.

Кілька хвилин і він побачив Софію. На дівчині було легке біле плаття, яке сягало середини гомілок, з дрібним квітковим принтом та бежеві туфлі-човники без каблука. Мимоволі Ворон зауважив про себе, що воно дуже личить їй. Зібране волосся. Мінімум макіяжу. Софія була схожа на…

– Свіже літо, – прошепотів і усміхнувся.

Саме в цей момент зірвався вітерець і спідниця підлетіла догори, оголюючи коліна. Дівчина притиснула руки до боків.

– Чому ти з пакетами? – нахмурився.

– Це все тобі.

– І що там? – він взяв один пакет, той що здався йому важчим, і зазирнув всередину.

– Салат з авокадо, дорадо з овочами та несолодкий десерт.

– Ти прийшла у мій ресторан зі своєю їжею? – він не знав, обурюватися йому чи реготати.

– Так. Але це для тебе. Не хочу знову спостерігати за тим, як ти перетворюєшся у кулінарного критика, – пояснила.

Тепер він знав, що робити: засміятися.

– Дякую, – щиро промовив. – А там що? – вказав на інший пакет.

– Картина для твоїх батьків, – проказала ніяковіючи й протягнула її йому. – Віддаси їм.

– Картина? Сама малювала?

– Так. Там…, – зам’ялася. – Загалом, віддаси.

– Сама віддаси, – усміхнувся.

Він повів її до тераси й коли побачив, як вся його сім’я, – мама, тато, Аліса та Микити з Мірою на руках, – стоять і вичікують їх, невдоволено зітхнув.

– Могли б і прикинутися, що не виглядають тебе.

Після цих слів Софія дещо сповільнила крок. І лише тепер Ворон помітив, що зустрівшись з дівчиною, його хвилювання минуло. А от Софія, навпаки, здавалося от-от звалиться додолу.

– Не нервуй. Все буде добре, – і для заспокоєння взяв її спітнілу долоню у свою руку та ніжно стиснув.

Дівчина зустрілася з ним поглядом і невпевнено кивнула.

– Хочеш, звернемо на ту доріжку? Я знаю, де можна сховатися так, що нас не знайдуть, – підбадьорив її.

– А твої рідні не образяться? – вона запитала це таким серйозним тоном, що його це навіть повеселило.

– Лише деякі. Мірі, я впевнений, сподобається нас шукати, – пожартував і Софія нарешті усміхнулася.

Коли вони вийшли на терасу та спинилися перед його рідними, які вишикувались в одну лінію, він опустив її руку. Від цього дівчина ніби знітилася. Аби підтримати її, Денис поклав долоню їй на спину.

– Знайомтесь, це Софія.

«Вона носить нашу дитинку», – ледь не бовкнув.

– Це мій тато – Арсен Іванович. Мама – Лідія Степанівна. Сестра Аліса. Її чоловік і мій найкращий друг Микита. І моя племінниця Міра, – представив усіх.

– Доброго дня, – привіталася Софія.

– Софія працює дитячим ілюстратором. Вона дуже талановита художниця, – похвалив її Денис і відразу помітив, як дівчина зашарілася.

– Мавюнок! – вказала Міра на картину, яку Софія досі стискала у руках.

– Ах, так…, – ніби отямилася вона. – Це для вас, – і віддала подарунок його мамі.