Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

43

Любі друзі!

Підписуйтесь на автора, щоб не пропустити новинки та новини!А новинка буде вже дуже, дуууже скоро!!!

Ну, і, звичайно, я буду дуже вдячна, якщо ви поділитеся зі мною своєю думкою про книгу!

Якщо вам сподобалося, не забувайте, пліззз, поставити книзі лайк!

Приємного читання!

Люблю вас.

Ваша Кіра.

______________________

 

Слава.

Вона не стала зі мною і розмовляти. Хоча, на що я розраховував? Прийду до неї весь такий чудовий, впаду в ноги, - і все?

Взагалі, якщо чесно, - так. Ні перед ким у житті я не збирався ставати навколішки, ніколи ще ні в кого не вимолював пробачення! І десь у глибині душі вірив, що у Лєри вистачить почуттів до мене, щоб про все забути. На задньому плані свідомості миготіло, як вона бурхливо вибухає, відлупивши мене всім, що потрапить під руку, а потім на нас нахлине не менш бурхливе примирення, десь на її ліжку.

Але так, мабуть, буває лише у кіно.

А насправді... Насправді я розумію, що ні хріна не розумію про жінок, і тим більше - про цю. Навіть думок розумних не спадає , чим би я міг тепер усе виправити. Знову замовити квіти? Ні, навіть я розумію, що  це з Лєрою вже не пройде.

Але твердо знаю, що  не відступлю. Головне тільки - не наламати зараз ще більших дров, зробивши щось не так. І в цьому мені явно знадобиться допомога. І не моїх друзів-роздовбаїв, стопудово.

Якщо зараз поїхати до дівчат на квартиру, то вони мене розірвуть на клаптики і повісять їх собі на шию замість шарфика, - тут навіть ворожкою бути не потрібно. Хоча… Може, я й камікадзе, але до однієї з них, здається, можна звернутися…

- Алло, Поліна, - ну, якщо саме вона сказала мені щось більш інформативне, ніж те, що я козел, то й розмову спробую вести саме з нею.

– Я зайнята в салоні, – сухо відповідає вона, а мене всередині вже все опускається. Ну так, для мене тепер кожна з них завжди буде зайнята. І це – у кращому разі! - Але можеш під'їхати на п'ять хвилин.

О! Життя таки налагоджується!

Гоню, як божевільний, поки вона не передумала, - бо знаю я їх, у них думка змінюється частіше, ніж колір помади. Ввалююся в салон тату, гидливо оглядаючи голі тіла, покриті шипами, що стирчать з них, і іншою гидотою. Ну, що треба мати в голові, щоб так себе спотворювати?

- Поллі, я ідіот, - одразу починаю з покаяння, як тільки вона витягує мене на вулицю майже за шкірку.

- Пффф! Теж мені - новина! - кривиться Поліна, дивлячись на мене з такою зневагою, що вона, напевно, мене розчавила б, якби була матеріальною. - Цю таємницю ми про тебе вже дізналися! - вона так войовничо впирає руки в боки, що я знову так і бачу перед собою того самого роздутого бойового півня. - Чого приперся?

– Як мені повернути її? Поллі, я зроблю все!

- Ну, для початку непогано б перестати бути ідіотом, а не просто визнати цей розкішний факт!

І знову я, не впізнаючи самого себе, тільки опускаю голову. Щось я там чув про підкаблучників, які навіть не намагаються суперечити жінкам. І що? Сам тепер на такого перетворююся?

Але, здається, це діє.

- Просто стань нормальним, Бурін, - зітхає Поліна. - Вияви терпіння, ніжність, романтику, зрештою! Ти взагалі чув про побачення? Про походи у кіно? Про спільні інтереси? А ти то пристаєш, намагаючись затягти в ліжко, або б'єш копитами на всі боки!

Н-так. Здається, допомагає ця розмова не дуже…

- Гаразд, Поліна, дякую, що хоч поговорила.

- Просто я, на відміну від деяких, це вмію робити! - Знову скривилася Поллі, знизуючи плечима. - Бурін, ну включи ж ти мізки! Спробуй зустріти її, пройтися пішки до дому, розпитати, що вона любить! Ну? Чому я маю пояснювати тобі такі прості речі? Пісню романтичну їй напиши, чи... А хочеш, - я тобі татушку зроблю? Напишемо на лобі червоним «Лєра, пробач мені, я ідіот»?

- Дякую, Поллі, - я фиркаю. - Навряд чи мені піде така прикраса.

- А по-моєму, - якраз, - похитала головою Поліна. - Я прямо відчуваю: це - твоє!

- Прибережу пораду на випадок, якщо вже нічого не допоможе! - На неї навіть ображатися неможливо, Поллі реально напрочуд мила. Як виявилося. Особливо, у цьому образі півня!

- Коротше, Бурін, - дерзай! Прогулянки під місяцем, серенади, ну, хвостиком за нею походи після занять. І розмовляти нормально навчись. І слухати!

- Ага! – я ківаю.

- Але краще сьогодні її не чіпай. Дай заспокоїтись. Хоча… Може, гаряче виллє на тебе кілька відер помиїв, а потім самої шкода тебе, дурня, стане…

- Поллі, не перегинай.

- Гаразд, ще колись помиримося. Але я б тебе облила чимось бридким. Від душі.

- Дякую тобі за твою дивовижну душевність.

- Звертайся! – Поліна знизує плечима та повертається до своїх красенів.

Що ж, доведеться мені згадати все те старе, від чого я так довго намагався відгородитися, і знову стати трошки романтиком. Подивимося, що з цього вийде.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно