Читати книгу - "Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан"

Увійшовши у вітальню рідного дому, Злата була вражена, тут сиділи не тільки батьки, а й Адам з дружиною та дітьми. При усім була рада бачити брата. Поставивши пакунки з гостинцями, кинулася в обійми Адама.

— Ти повернувся?

— Ні, сестричко, я лише в гості. Десь так на місяць приблизно. — Обіймав дівчину брат. — Ворона на хвості принесла, ти заміж збираєшся..?

— Збираюся, десь так до місяця приблизно. — Розсміялася Злата.

Познайомила Адама з майбутнім чоловіком та сином, і його дружину також.

Застілля та посиденьки затягнулися до пізно. Адам не приховував, що радий, що все нарешті стало, так, якби й мало бути. Злата вже й сумнівалася, що сьогодні вдасться втілити свій задум у життя. Скільки її не допитувалися, на коли замовляти приміщення вона все відговорювалася, що ще не вирішила.

Нарешті повернулися додому, і вклавши Власа, увійшли у свою спальню.

— Ой, я забула свою сумочку в машині. — Винувато промовила дівчина. — Ти не хочеш її принести?

Нестор зітхнув, неохоче та все ж пішов виконувати її прохання. Тільки він за двері, Злата стрибнула у санвузол. Де все було підготовлено, буквально за хвилину вимилася, і одягла на себе надто коротку та відверту сукню з блискітками. Розпустила волосся. Поспіхом увімкнула гірлянди, що знаходилися вздовж стіни по підлозі, які на її прохання розтягнула Інга, й вимкнула нічні лампи. У кімнаті царювала напівпітьма.

Злата страшенно нервувала, адже не знала, як до її вигадки поставиться Романов. Підійшла до вікна зупинившись до дверей спиною.

Нестор не заставив себе чекати. Повернувся швидко.

Чула як тихо зачинилися двері. Чоловік повільно наближався. Кілька кроків, і зупинився у неї за спиною.

— Мені подобається твоя винахідливість, золота дівчинко. — Збуджено прохрипів їй у потилицю.

Гарячий подих обпікав шкіру, за мить Злата здригнулася від ніжного доторку його вуст. Широка долоня лягла на плаский живіт, вмить притиснувши струнке тіло до себе. Дівчина томливо видихнула, на мить прикривши повіки. Серце загуло в грудях, кожна клітина в тілі пульсувала. Хотіла повернутися до нього обличчям, та він лиш міцніше притиснув її до себе. В його міцному полоні, тіло вмить запалало пристрастю.

— Злато... — Зірвано прохрипів Нестор, обпалюючи подихом вухо. Обличчям зарився в ароматні локони. — З тобою можна збожеволіти.

— Несторе. — Переривчасто дихаючи прошепотіла дівчина. — Доки цього не сталося, я маю дещо тобі сказати.

Чоловік послабив обійми, чим відразу скористалася Злата, повернувшись до нього обличчям. Старалася у тьмяному освітленні, розгледіти його очі.

— Пам’ятаєш ти хотів, дикий, первобутній аромат?

— Пам’ятаю. — Зірваним голосом погодився, ніжно пригорнувши дівчину.

Злата відкрила затиснутий кулачок, на якому лежала маленька пробна ампула.

— Ось він. — На емоціях прошепотіла.

Нестор обережно взяв з її долоні пробник. Розкрив його, вдихнувши дещо різкий чоловічий аромат, на мить прикрив повіки.

— Не знаю, що ти тут намішала, але це щось неймовірне. У цьому ароматі розкривається, сила, свобода, незалежність та таки первобутні інстинкти.

Злата посміхнулася, закусивши нижню губу. Це найкращий у світі комплемент. Заворожено спостерігала, як він наносив парфум на себе, а тоді закривши пробник поклав його на підвіконня. І так несподівано полонив її в обійми.

— Ти маєш дати йому назву. — Вдихнула запаморочливий чоловічий аромат, обвивши його шию руками, відчувала як тілом розліталися імпульси. Цей чоловік діяв на неї мов опій.

— Дика пристрасть, тут і думати не варто. — Чоловік припав поцілунками до зони декольте.

— Несторе, я визначилася з датою весілля. — Тихо та зірвано прошепотіла.

— Справді, — він відірвався від поцілунків, заглядаючи в очі.

— Справді, це буде двадцяте листопада.

— Злато, але чи можна буде знайти приміщення на цю дату? — Напружився Нестор, тепер, покриваючи поцілунками обличчя дівчини.

— Я вже замовила три приміщення, завтра потрібно поїхати, і обрати один заклад. — Збуджено прошепотіла, притискаючись до його торса.

— Ти дивовижна, — на емоціях прохрипів Нестор. Руки чоловіка заковзали по точеній фігурі, стягуючи тканину сукні, від чого вона стала непристойно короткою.

Злата так несподівано звільнилася з обіймів чоловіка, й на крок відступила, хоча це було зовсім нелегко, адже від його ніжності вже ледь пам’ятала себе.

— Злато!

— Несторе!

Прошепотіли майже разом.

— Кажи. — Поступився Романов.

Злата нервово облизнула губи, опустивши повіки, а потім різко глянула на чоловіка.

— Більше як місяць ти кожен день, робив все для того, аби я не нервувала. Я тонула в океані твого кохання, ніжності та насолоди... — Знову звабливо облизнула губи, та додала. — Сьогодні хочу зробити щось схоже для тебе.

При тьмяному світлі бачила, як чоловік напружився. Він мовчав тому зробила крок, впившись в його вуста, ніжним поцілунком. Відчувала його нервову напругу. Від коли він повернувся вони займалися коханням практично в темряві. Єдине, що Нестор міг дозволити собі це ходити з розстібнутими полами сорочки. Злата не бачила його тіла. Знала він комплексує через спотворену шкіру, це не давало їй спокою. Хотіла довести йому, що кохає його таким як він є. Коли пестили чоловіка, Злата відчувала грубі рубці на його шкірі, але не відчувала відрази, лише жаль та співчуття, і щастя від того, що він живий та поруч.

Руки дівчини розстібали його сорочку, вправно впоравшись з ґудзиками на полах, цілуючи його, розстібнула рукави та обережно стягнула сорочку з чоловіка. Враз його обійми стали схожими на лещата. Від цього буквально задихалася. Вона підозрювала, що він не дозволить їй віддячити йому, знову комплексуватиме, та сьогодні, відступати наміру не мала.