Читати книгу - "Серце дракона 1, Валентина Бродська"

Скляним поглядом вона дивилася на багаття, яке лизало дрова в печі.

- Треба якусь траву насипати, замість тієї, що ти спалила, може м'ята є? - запитав Мак.

- Є материнка і меліса, - відмерла дівчина.

- Неси і те, і друге, насип по пару пучок, щоб де-не-де листя плавало.

Маніжа так і зробила, потім закинула сушку, розмішала мед і поставила перший казан в піч.

- Ти давай тут приберися, щоб чисто було, а я все понаварюю і укутаю. Не треба тобі такі важкі баняки тягати, - запропонував Мак. 

Закутуючи в лахи останнього казана, найманець прислухався.

- Здається твоя матінка йде.

Він хутко загасив один з каганців, що стояв на печі і заховався в тіні дровника.

- Де? Я нічого не чую? - заозиралася дівчина.

- Маніжо! Доню! Ой, що я тобі розповім! - кричала з сіней старостиха, - А чого це ти в сутінках сидиш?

Спитала вже, коли зайшла до кухні.

- Так все зробила, на столі прибрала, підлогу підмела, сиджу чекаю Вас, а світло бережу.

- От це інша справа, видно, що моя дитина! І що прибрала - то теж добре, скоро до нас пани прийдуть. Той паскудник, вожак їхній, хоче на панянці одружитися! А я думала він на тебе оком накинув. Звісно, куди жебрачці до багачки!

- Як одружитися?

- А от так, прийшли повстанці вже в село. Поховалися по хатах, хлівах і стодолах. Де по п'ятеро, де по шестеро. І будуть чекати, коли погоничі з охороною каравану вина нашого вип'ють. Кажуть, що то снодійне сильне. А як ті заснуть, так більше і не прокинуться. Петер, бісова душа, наказав панів не поїти, а додому до нас відвести. Схопив напівсліпого Нестора і каже: будеш сьогодні шлюбний обряд проводити!

- Мамо, це ж скільки смертей сьогодні буде?!

- То не наше діло! - сказала, як відрізала старостиха, - Робимо, що наказали і можливо залишимося живі! А тепер берімо по казану і понесли до Горобчихи. Немає як засиджуватися!

Коли за жінками прикрилися двері, Мак вийшов зі свого укриття. Він метикував, як йому краще вчинити. Першим ділом обстежив всю хату і знайшов в сінях лаз на горище. Спробував піднятися і зсунути квадратну ляду. Вона насилу піддалася. В обличчя найманцеві посипалися рештки глини, полови і пилу. Насипало в рота, в носа та в очі. Добре, що встиг примружитися.

На горищі було просторо. В кутку лежала невелика копиця сіна - додаткове місце для ночівлі. В даху не було жодного вікна, щоб з нього можна було вилізти, тож Мак спустився назад у хату.

Він прислухався і штовхнув вхідні двері. Ті легенько прочинилися. Надворі було вже темно, хоч око виколи. Вийшовши з оселі, найманець озирнувся. З сусіднього подвір'я чувся жіночий гомін - селянки накривали на столи.

Мак вирішив оцінити обстановку. Він виліз на ганок і піднявся якомога вище по солом'яному даху. Звідти як на долоні було видно дорогу і обійстя Горобчихи. 

Вдалині показався караван. Він неспішно рухався вузькою вулицею. Мак ковзнув поглядом в сусідній двір. На широчезному подвір'ї в глибині стояли дерев'яні столи та лави. Жінки порозставляли простий дерев'яний посуд і тепер накладали біля мисок скибки свіжоспеченого хліба. На спеціальному помості стоять вкутані в лахи баняки з варивом. Побачив Мак і Маніжу з матір'ю, які несли третій казан з палаючим вином. 

Весь двір дуже добре освітлювався смолоскипами та каганцями. 

З хати Горобчихи розвалькувато вийшов Ян, а за ним і Петер. Вони про щось розмовляли і посміхалися один одному. Потім підійшли і сіли край стола. 

"Та-ак, Ян пройдисвіт схоже сам собі раду дасть, а мені треба Ларса знайти, - подумав Мак. Він хутко зліз з даху і зайшов до хати. Через кілька хвилин звідти вийшла огрядна бабера вся обмотана хустками, наче в неї проблеми з головою, чи зуби болять, чи у вусі стріляє.

Баба, наче їй дали копняка, через сусідські садки та городи побігла в бік каравану. 

На одному з дворів вона зіштовхнулася з повстанцем, який виліз зі своєї засідки і ходив до вітру.

- Гей, дилдо, ти куди це біжиш?!

- Так той во, миски взяли, а ложки забули, - тоненько пропищала вона.

- А-а, ну біжи-біжи, - сказав повстанець і пішов до стодоли.

Караван вже був майже поруч, бабера запримітила Ларса, що їхав поруч з каретою, і кинулася до його коня.

- Ей, молодику, не хочеш зі мною сьогодні нічку провести?! Посвіти на моє біле личко, подивися, яка я гарна? - пропищала баба, поставила руки в боки і похилитала спідницями.

Ларс вихватив в охоронця смолоскип і направив його на бабу. Впізнавши Мака, він посміхнувся.

- Чом би й ні, красуне, як тебе знайти?

- А ти поїж та попий, в кожній хаті по п'ять та по шість, ще й з коровами, а я сама живу, ситого та напоєного тебе чекатиму, одинокого, голубкою твоєю стану раз інша не знайшлась.

Баба манірно засміялася і побігла геть.

- Святі пращури, ну і потвора, така як насниться, то й подушкою не відмахнешся, - проказав охоронець забираючи смолоскип.

- У всіх смаки різні, - з усмішкою проказав Ларс і пришпорив коня, залишивши охоронця в сум'ятті.