Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

 – Ну що ти там застрягла? – невдоволено гукнув її Тесей. Він вже підібрав лопату і стояв із нею за плечем. Битва позбавила його зайвого столичного лоску, і якби не дивитися на його вишуканий плащ, можна було би легко прийняти його за фермера. 

Айза не встигла йому нічого відповідсти. Щойно вона підняла на Тесея очі, монета в її руках забриніла. Айза від несподіванки розслабила пальці, і та випала на землю. Ось тільки впала не там, де її мала би, а наче трохи спереду. Айза підозрювала, що їй зовсім не вбачається, і все це не просто так. Вона обережно підібрала артефакт – а тепер ж сумнівів не залишалося, королівська монета саме артефактом і була – і подивилася на неї новими очима. Вона все ще не могла простежити плетінь заклинань, чи, якщо на те пішло, взагалі будь-яких слідів магії – ось тільки монета точно кудись її вела. 

Айза прослідкувала очима траєкторію. Вона майже не здивувалася, коли зрештою її погляд впав на льох, що вже майже повністю заріс бур’янами. 

 – Зачекай, – повільно сказала вона Тесеєві, ступаючи крок вперед. Їй здалося, що монета у її руці стала ще трохи теплішою – значить, вона рухалася у правильному напрямку. Айза пішла швидше; краєм ока вона бачила, що Тесей бреде за нею, ось тільки вона не озиралася. 

Їй почало здаватися, що саме льох був головною метою їхнього перебування тут, і що саме там вони мали знайти розгадки на більшість своїх запитань. Коли Айза торкнулася ручки старезних дверей, вона вже була переконана, що внизу точно не знайде банок із варенням. 

Двері виявилися зачиненими. Айза потяглася до магії всередині себе – майже інстинктивно, але нічого не сталося. Двері все ще стояли зачинені, наче будь-які заклинання не мали для них жодної сили. Тільки після цього вона помітила замок – на дверях і справді не було жодних чарів.

Тесей стояв у неї за спиною і помітив, що вона затнулася перед дверима. 

 – Відійди. 

Він скомандував чітким голосом, і щойно Айза послухала його і посунулася вбік, відразу ж побачила, як повітря перед її лицем розсікла лопата, яку Тесей все ще носив із собою, і впала на замок. Можливо, у Тесея не вистачало вправності для того, щоб цією лопатою копати, проте він точно мав вдосталь сили, щоб, наприклад, проломити нею комусь череп. Ну, а у цьому випадку – зламати замок і відчинити двері. 

Айза вдячно йому посміхнулася, хоч лопата могла з легкістю зрізати їй краєчок носа, якби вона рухалася трохи повільніше, і зазирнула всередину льоху. Освітлення там, звісно ж, не було; та темрява Айзу не лякала. 

Більше її здивував запах. Якщо на городі страшенно смерділо гнилим м’ясом, то з льоху пахло стерильно, майже як у якість лікарні. Або у лабораторії – і чомусь Айза схилялася до останнього варіанту. Вона озирнулася на Тесея, а він поглянув на неї; очі некроманта світилися інтересом, тож задля різноманітності вона уступила йому дорогу. 

Коли вони спускалися підступними східцями різної висоти, Айза намагалася не відставати від Тесея, проте орієнтуватися ставало все складніше – вони віддалялися від входу, а іншого джерела сввітла тут не було. Щонайменше, Айза так думала, поки не ступила ще один крок, цього разу вже по рівній поверхні, і тоді весь льох освітився. 

Кристали спалахнули так яскраво і неочікувано, що Айза інстинктивно схопилася за серпа, і заспокоїлася тільки після того, як зрозуміла, що у підвалі нікого, окрім неї і Рема немає. Та не встигла вона закласти зброю за пояс, як відчула її – цю неясну присутність якогось духа навколо. 

Вона знову насторожилася і почала збирати магію на пальцях, і тільки після цього почала роздивлятися льох. А виглядав він зовсім не так, як Айза могла очікувати. Це був зовсім не погріб, хоч на вигляд він і був точнісінько таким, як і той, що був у неї в селі біля кожної хати. 

Хтось і справді перетворив його на лабораторію – в повітрі не відчувалося і краплі зайвої вологи, кристали горіли яскраво, освітлюючи столи і полиці. На столі лежали стоси паперів; на полицях стояли банки із рідиною, у якій щось плавало. На мить Айзі здалося, що вони потрапили до якогось навіженого експериментатора, лихого вченого. Ось тільки це, цілком ймовірно, якраз могло і бути правдою. Щонайменше, на це вказувало фактично все, що було у льосі – від банок з вмістом, торкатися якого Айза точно би не хотіла, до пентаграми, в яку Тесей майже вступив, оглядаючи кімнату. 

Айза смикнула його за руку до себе, і тільки тоді некромант помітив розкладене знаряддя для ритуалу. 

 – А щоб мені впасти… – прошепотів він, присідаючи навпочіпки біля пернтаграми. Айза застигла поряд, готова слухати, що ж так вразило Тесея, але він мовчав. Хвилину, дві, і тільки відмахувався від Айзи, коли та намагалася щось запитати. В голові у нього йшли якісь складні підрахунки, і Айза вирішила, що краще буде просто полишити його у спокої та якийсь час не заважати. Зрештою, льох був великий, і їй ще було, на що подивитися. 

Тільки-но вона підійшла до полиці, відразу ж зрозуміла, звідки відчувала присутність духа. Він тут все ж таки був – заточений у скляну кулю, звивався червоним туманом. З цікавості Айза трохи потрусила кульку, і як тільки вона торкнулася її, монета в кишені знову загоріла вогнем. Від несподіванки вона випустила кулю – точнісінько так само, як це було із монетою на городі. 

На щастя, та не розбилася, а тільки приземлилася м’яко на підлогу та покотилася у бік пентаграми, прямо до Тесея. Той помітив її відразу – схопився обома руками і так радісно зашкірився, наче саме її і шукав. Як наче вона була останнім елементом головоломки, яку він ніяк не міг розгадати. Втім, Айзі він все ще нічого не пояснив – тільки махнув рукою і наказав почекати.