Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я обхопила його руками. Навіть сидячи у кріслі, Метью був такий високий, що його голова впиралася мені у груди. Він зарився в них обличчям. Потім швидко взяв себе в руки, поволі відсторонився і втупився поглядом мені у живіт.
— Діано. Ти…
— Вагітна. Я це іще раніше підозрювала, — невимушено діловито сказала я. — Іще після випадку з Жюльєтою мій цикл розладнався і став нерегулярним, тому я не була на сто відсотків упевнена в цьому. Від Кале до Дувра мене безперервно нудило, але я подумала, що то через великі хвилі, а та рибина, яку ми з’їли перед нашим від’їздом, явно була несвіжою.
А Метью й далі витріщався на мій живіт. І я знервовано заторохтіла.
— Мав-таки рацію мій шкільний учитель фізкультури: ти дійсно здатна завагітніти навіть після того, як переспиш із хлопцем лише один раз. — Я все ретельно підрахувала і була твердо впевнена в тому, що зачаття сталося протягом нашого відпочинку після весілля.
А мій чоловік і досі мовчав.
— Скажи що-небудь, Метью.
— Я не можу, — відповів він з ошелешеним виразом на обличчі. — Це неможливо.
— Усе, що стосується нас, є можливим. — Я приклала до живота свою тремтячу руку.
Метью переплів свої пальці з моїми і, нарешті, зазирнув мені в очі. І я здивувалася тому, що я побачила в його очах: побожний захват, гордість і малесеньку частку паніки. Він посміхнувся. То було виразом повного щастя.
— А що, коли з мене не вийде гарної матері? — спитала я, вагаючись. — Ти знаєш, що робити, ти ж був колись батьком.
— Із тебе вийде чудова мати, — поспішив запевнити мене Метью. — Усе, чого потребують діти, — це любові, дорослої людини, яка взяла б за них відповідальність, а іще вони потребують теплого й затишного місця, де можна було б пересидіти негоду. — Метью пересунув наші переплетені руки мені на живіт і почав ніжно гладити його. — Про перші два питання ми потурбуємося разом. Останнє залежатиме від тебе. Як ти почуваєшся?
— Чисто фізично — трохи втомлена й ослабла, а в емоційному плані я не знаю, за що братися. — Я тремтливо зітхнула. — А це нормально — бути водночас і переляканою, і злою, і ніжною?
— Так, нормально. Як і є нормальним бути одночасно радісно збудженим, збентеженим та перестрашеним аж до нудоти, — тихо відповів він.
— Знаю, це сміховинно, але я побоююся, що моя магія якимось чином зможе завдати шкоди дитині, попри те, що кожного року тисячі відьом народжують дітей. «Але ж вони не є дружинами вампірів», — подумки додала я.
— Це — анормальне зачаття, — мовив Метью, наче читаючи мої думки. — Та все одно я гадаю, що тобі не слід непокоїтися. — На його очі набігла темна хмарка. Я майже фізично побачила, як до його списку тривог додалася іще одна.
— Я нікому не хочу про це розповідати. Принаймні наразі. — Я згадала про сусідню потаємну кімнату. — Можна включити до твого життя іще одну таємницю, хоча б тимчасово?
— Аякже, — швидко погодився Метью. — Твою вагітність не буде видно іще кілька місяців. Але Франсуаза з П’єром невдовзі довідаються про це з твого запаху, якщо вже не здогадалися. Це стосується також Гелоугласа та Хенкока. На щастя, зазвичай вампіри не люблять ставити запитань, що стосуються інтимної сфери.
Я стиха розсміялася.
— Виходить, саме я й видам цю таємницю. До того ж, ти ніяк не зможеш демонструвати свою підкреслену турботу про мене, бо з твоєї поведінки всі відразу ж здогадаються про мою вагітність.
— Не будь такою впевненою, — відповів Метью, широко посміхаючись. І стиснув мою руку своєю. Це однозначно був жест, що демонстрував підкреслену турботу й бажання захистити.
— Якщо увесь час будеш мене отак торкатися, то люди про все досить швидко здогадаються, — сухо заперечила я, лагідно провівши пальцями по його плечу. Метью аж здригнувся. — Ти не повинен тремтіти, коли тебе торкається щось тепле.
— Я тремчу не через це, — відповів Метью і встав, застуючи світло свічок.
Моє серце тьохнуло, коли я на нього поглянула. А він посміхнувся, відчувши цю нерівномірність серцебиття, і повів до ліжка. Ми скинули нашу одежу, кинувши її на підлогу, де вона лежала двома білими калюжками, що відбивали сріблясте світло, яке йшло з вікон.
Легкими, мов перо, дотиками Метью почав пестити моє тіло, відстежуючи пальцями ті ледь помітні зміни, як вже відбувалися в моєму тілі. Він подовгу затримувався над кожним сантиметром чутливої плоті, але його холодні й уважні дотики лише посилювали біль, а не вгамовували його. Кожен поцілунок був так само витіюватим та непростим, як і наші почуття стосовно майбутньої дитини. Водночас ті слова, які Метью шепотів мені в темряві, спонукали мене повністю зосередитися на ньому. Коли чекати далі вже було нестерпно боляче, він увійшов у мене, і рухи його були такими ж ніжними й неквапливими, як і його поцілунок.
Я вигнула спину, намагаючись збільшити наш фізичний контакт, і Метью посміхнувся. Він опинився по центру дуги мого тіла, на вході до моєї матки. І в цю коротку але, здавалося, нескінченну мить батько, мати і дитя опинилися так близько один до одного, що ближче не буває.
— Усю мою душу, все моє життя, — пообіцяв він, рухаючись у мені.
Я скрикнула, і Метью тримав мене, допоки я не припинила тремтіти. А потім почав цілувати мене по усій довжині мого тіла, починаючи з мого відьминого третього ока, потім перейшовши до моїх губ, горла, впадини між грудьми, сонячного сплетіння, пупка і закінчуючи нижньою частиною живота.
Він подивився на мене зверху вниз, похитав горловою і посміхнувся хлопчачою посмішкою.
— Ми з тобою зробили дитину, — ошелешено мовив він.
— Так, зробили, — погодилася я і теж посміхнулася у відповідь.
Метью ліг плечима мені між ноги і розсунув їх. Оповивши однією рукою моє коліно, а другою — протилежне стегно в такому місці, де можна було намацати пульс, він поклав голову мені на живіт, наче то була
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь відьом. Тінь ночі», після закриття браузера.