Читати книгу - "Сильмариліон"

А Брандір повертався до Нен-Ґіріту, щоби переказати людям новини; й у лісах зустрівся з Дорласом, і порішив його: то була перша й остання кров, що її пролив син Гандіра за ціле своє життя. І він прийшов до Нен-Ґіріту, і люди крикнули йому:

— Чи бачив її? Бо Нініель пішла.

І Брандір відповів:

— Нініель пішла назавжди. Дракон мертвий, і Турамбар мертвий; і це — гарні вісті.

Тоді люди почали перешіптуватися, кажучи, що він схибнувся; та Брандір мовив:

— Вислухайте мене до кінця! Кохана Нініель також мертва. Вона кинулась у Тейґлін, бажаючи позбутися життя; бо довідалася, що до безпам’ятства була ніким іншим, як Ніенор, донькою Гуріна з Дор-ломіну, а Турамбар був їй братом — Туріном, сином Гуріна.

Та не встиг він договорити, а люди — заплакати, як перед ними постав сам Турін. Бо зі смертю дракона непритомність його минула, й він, зморений утомою, провалився у глибокий сон. Але нічний холод дошкулив йому, а руків’я Ґуртанґа вперлось у бік, і він прокинувся. Тоді й побачив, що хтось, доглянувши йому руку, полишив його самого лежати на холодній землі; він дуже здивувався, і гукнув, і, не дочекавшись відповіді, пішов по допомогу, позаяк був утомлений і хворий.

Але коли люди побачили Турамбара, то перелякано відсахнулися, думаючи, що то — його невпокоєний дух; він же сказав:

— Ет, радійте; адже дракон загинув, а я живий. Але чому ви знехтували мою пораду і наражаєте себе на небезпеку? І де Нініель? Її хотів би я бачити. Ви ж-бо, напевно, зоставили її вдома?

Тоді Брандір мовив, що ні, що Нініель мертва. Проте дружина Дорласа викрикнула:

— Ні, володарю, він схибнувся. Прийшов сюди, кажучи, що ти загинув, і назвав це доброю новиною. Але ти живий.

І Турамбара охопив гнів, і йому здалося, ніби все, що казав чи робив Брандір, було породжено злобою, спрямованою проти нього та Нініель, заздрощами через їхню любов; і він зло говорив із Брандіром, і обізвав того Києногим. Відтак син Гандіра переповів усе почуте і назвав Нініель — Ніенор, донькою Гуріна, й кинув Турамбарові в обличчя останні слова Ґлаурунґа: що він прокляття цілого роду його та кожного, хто дасть йому притулок.

Отоді Турамбар мовби оскаженів і, вчувши в тих словах наближення звитяги судьби, звинуватив Брандіра в тому, що він призвів Нініель до смерті, а сам із насолодою сповіщав народу Ґлаурунґові брехні чи й, можливо, сам їх вигадав. Потому прокляв його, і вбив, і втік од людей у ліси. Через деякий час шаленство минуло, і Турін прийшов до Гауз-ен-Еллету, і, сидячи там, розмірковував про всі свої вчинки. А ще закликав Фіндуілас дати йому пораду; бо не знав, що тепер принесе йому більше лихо: коли він подасться в Доріат розшукувати свою родину чи коли зречеться її навіки та шукатиме смерті у битві.

І він сидів отак у роздумах, аж тут, подолавши Переправи через Тейґлін, надійшов Маблунґ із загоном Сірих ельфів, і впізнав Туріна, і привітав його, і щиро зрадів, що застав його серед живих; адже Маблунґ довідався про вихід Ґлаурунґа та про те, що драконів шлях проліг до Бретілу, а ще до нього долинула чутка, ніби Чорний Меч Нарґотронда тепер мешкає там. Отож, він ішов застерегти Туріна та допомогти йому, якщо буде потрібно; проте Турін мовив:

— Ти спізнився. Дракон мертвий.

І ельфи зчудувались, і вознесли хвалу синові Гуріна; та йому було байдуже й він сказав:

— Ось єдине, про що запитаю: де мої родичі? У Дор-ломіні мені розповіли, що вони подалися до Прихованого Королівства.

Тоді Маблунґ засмутився, проте неодмінно мусив розповісти Турінові, як зникла Морвен і як Ніенор під закляттям німого безпам’ятства втекла від них поблизу кордонів Доріату, помчавши на північ. Тієї миті Турін нарешті зрозумів, що судьба перемогла його, і що Брандір загинув несправедливо, і що так сповнилися слова Ґлаурунґа. І він засміявся, мов причинний, і скрикнув:

— Направду, то прикрий дотеп!

Відтак наказав Маблунґові забиратися геть і повертатись у триклятий Доріат.

— Проклинаю також і вашу виправу! — кричав Турін. — Цього єдиного бракувало. Тепер западає ніч.

І він помчав од ельфів, як вітер, а вони, вражені, дивувалися, що за безум напосівся на нього; а згодом рушили слідом. Але Турін значно випередив їх; добіг до Кабед-ен-Арасу, почув ревіння води, побачив, що з дерев облетіло, зів’янувши, все листя, наче прибите зимою. Тоді оголив меча — єдине, що в нього зосталось, — і сказав:

— Вітаю, Ґуртанґу! Не відаєш ти інакшої влади чи вірності, крім як служити руці, що тримає тебе. Жодною кров’ю ти не захлинешся. То чи здолаєш Туріна Турамбара, чи вб’єш мене швидко?

І у відповідь лезо забриніло холодним голосом:

— Так, я радо вип’ю кров твою, щоби забути кров Белеґа, мого повелителя, і кров Брандіра, вбитого несправедливо. Я вб’ю тебе швидко.

Потому Турін обпер руків’я на землю і кинувся на вістря Ґуртанґа, і чорне лезо забрало його життя. А Маблунґ та ельфи прийшли і побачили страхітливу подобу мертвого Ґлаурунґа, і побачили також тіло Туріна, і затужили; а коли надійшли туди люди з Бретілу, ельфи довідалися про причину Турінового безумства і смерті й були приголомшені; а Маблунґ гірко промовив:

— Я також заплутався в тенетах судьби Дітей Гуріна і принесеними вістями вбив того, кого любив.

Тоді вони підняли Туріна й побачили, що Ґуртанґ розламався навпіл. Ельфи та люди нагромадили всілякої деревини і запалили велетенське вогнище, і на ньому дракон згорів дотла. Туріна ж вони поховали під високим курганом, насипаним у місці його загибелі, й поруч із ним у могилу поклали уламки Ґуртанґа. І коли все було закінчено, ельфи заспівали Дітям Гуріна поховальну пісню, і на кургані було встановлено великий сірий камінь, і на нім рунами Доріату викарбувано:

ТУРІН ТУРАМБАР ДАҐНІР ҐЛАУРУНҐА

А трохи нижче дописано:

НІЕНОР НІНІЕЛЬ

Але вона не спочила там, і ніхто ніколи не дізнався, куди віднесли її холодні води Тейґліну.

Розділ XXII. Про знищення Доріату

Так завершилося сказання про Туріна Турамбара; проте Морґот не спав і не відпочивав од злодіянь, і його порахунки з домом Гадора ще не було зведено до кінця. Злоба його супроти тих людей іще не вгамувалася, хоча Гурін перебував під його наглядом,