Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

МАРГАРИТИ НЕМАЄ ВДОМА, Я НЕ ЗНАЮ, ДЕ ВОНА І КОЛИ ПРИЙДЕ!

І приклеїла записку липкою стрічкою в коридорі на стіні над телефоном. Після цього вона добряче поснідала: з'їла яйце, тост із джемом, ківі, запивши все це апельсиновим соком і еспресо. На запитання тата, з якого це дива його донька раптом вирішила піти «в підпілля», вона коротко відповіла:

– Сьогодні в мене день тиші і спокою!

– А для Гінцеля, якщо подзвонить? – поцікавилася мама.

– Тим більше, – пробурмотіла Маргарита.

– А для Ґабріели? – спитала Меді.

~ І для неї! – нетерпляче вигукнула Маргарита. Хоча дзвінка Ґабріели вона і не боялася, та вирішила: якщо вже ховатися, то від усіх без винятку!

Весь день Маргарита провела за в'язанням. І за прокльонами. З ниток дванадцяти різних кольорів вона намагалася витворити строкатий шедевр в'язального мистецтва, однак дванадцять клубків вовни страшенно плутались і Маргариті постійно доводилося їх розплутувати. Мама їй допомагала. Вона мала набагато більше терпцю. І гострі нігті, які чудово надавалися для розв'язування вузликів.

Схилившись над заплутаним різнокольоровим в'язанням, мама сказала:

– На твоєму місці я пішла би до Гінцеля і все йому пояснила.

– І не подумаю, – відповіла Маргарита.

– Чому? – здивувалася мама. Маргарита знизала плечима.

– Не маю бажання вислуховувати його скигління і скавуління. Мама взяла ножиці й розрізала різнобарвний клубок.

– Це було розв'язання Гордієвого вузла, – сказала вона. Маргарита відклала в'язання.

– З мене досить цього всього, – сказала вона. – Я ж іще Флоріанові пообіцяла поїхати з ним! І взагалі, не бачу жодного виходу!

Мама засміялася:

– Дитинко, дитинко, ну й веселе ж у тебе життя!

Мама віддавна з упередженням ставилася до Флоріана. Вона вважала його «солоденьким тупаком» і «малолітнім лялюсем». Обіцянки доньки Флоріанові були їй не до душі.

– А чого ти, властиво, хочеш? – спитала мама. – Ти хочеш, аби вони обоє поїхали з тобою на Парос? Чи тільки Флоріан? Чи тільки Гінцель? Чи ні один, ні другий?

– Якби я це знала, мамо! – зітхнула Маргарита і почухала живіт.

У понеділок, ідучи до школи, Маргарита прийняла рішення: на великій перерві вона розповість про все Флоріанові. Щоби змусити себе до цієї неприємної розмови, вона наклала на себе кару на той випадок, якщо в останній момент злякається й відступить. «Якщо я йому сьогодні цього не скажу, – поклялася вона собі, -то після обіду три години займатимуся з Гансиком математикою!»

Однак, зайшовши до класу, Маргарита згадала, що на п'ятому уроці, на латині, Флоріан складатиме свій най-най-найвирі-шальніший усний іспит. І було би просто неприпустимо завдати йому такої тяжкої душевної рани безпосередньо перед цим відповідальним моментом!

Флоріан, блідий і нещасний, сидів за партою і, втупившись у словничок, бурмотів латинські слова. Коли Маргарита пройшла повз нього, він підвів голову і мляво запитав:

– Ти гніваєшся? Через того мопса?

– Та ні, – м'яко сказала Маргарита.

– Це тільки тому, що я був бухий, – сказав Флоріан.

Якби переляканий Флоріан не викликав у Маргарити співчуття, вона би йому пояснила, що негарно називати «мопсом» дівчину, з котрою ще вчора він залюбки цілувався! Це нечесно!

Та вона лише кивнула і залишила Флоріана у спокої.

Ні на уроках, ні на перервах Флоріан не відривався від словничка. А після іспиту, який він п'яте через десяте таки склав, хлопець був такий щасливий, що Маргарита подумала: не можна так відразу зіпсувати йому настрій. Вона перенесла «вирішальну розмову» на дорогу додому.

По дорозі від класу до воріт школи Маргариті вдалося видушити з себе тільки:

– Слухай, я мушу з тобою поговорити!

Флоріан узяв це повідомлення до відома. Однак перед школою, прихилившись до своєї машини, стояла опецькувата хуторяночка.

– Що тут робить цей мопс? – пробурмотів Флоріан і хотів повернутись у будівлю школи. Очевидно, вирішив утекти через подвір'я, спортзал і гараж для велосипедів. Але Маргарита міцно тримала його за руку.

– На тебе чекає дама! – сказала вона – Ти ж не залишиш її стояти на дощі!

– Я не кликав сюди мопса, – прошипів Флоріан.

– Але ж ти й дупа! – сказала Маргарита. – Спочатку цілуватися, що аж гай гуде, а потім прикинутися мертвим!

Флоріан вирвався від Маргарити, забіг назад у школу і зник у коридорі, що вів на подвір'я.

Після обіду Маргарита займалася з Гансиком математикою -обіцянка є обіцянка! Гансик був у захваті.

– Можливо, наступної п'ятниці мені таки вдасться скласти іспит, – розмірковував уголос брат. – Тоді на канікулах залишиться тільки підтягнути англійську, і в мене буде суперкласне літо!

Вечір Маргарита провела перед телевізором. Щоразу, коли дзвонив телефон, вона здригалася. Лякаючись, що то Гінцель. Але даремно вона боялася, бо Гінцель так і не зателефонував.

У вівторок на великій перерві Маргарита сказала Флоріанові:

– Вийдімо з класу, я мушу з тобою поговорити!

– О'кей, – погодився Флоріан і потюпав за дівчиною в коридор. Маргарита почала без будь-якого вступу:

– Флоріане, – сказала вона.

 – Я вирішила. Я не поїду в Європу.

Флоріан не дав Маргариті договорити.

– Не дурій, – сказав він і обняв її, хоча професор Гюбнер, черговий по коридору, стояв тільки за якісь кілька метрів од них. – Мопс – це справді було просто так! Нічого серйозного. Вона мене анітрішки не цікавить!

– Та ж не про це йдеться, – сказала Маргарита і скинула Флоріанові руки зі своїх плечей. – Я просто хочу до Греції. Там є такий будиночок…

– Але клянуся тобі! – перервав її Флоріан. – Мопс мені зовсім не подобається! Та баба мені сто років не потрібна, чесно! – Флоріан був твердо переконаний, що Маргарита гнівається на нього через хуторяночку і хоче покарати, погрожуючи не поїхати з ним у відпустку.

Аж до дзвінка на наступний урок Маргарита намагалася донести до нього свою думку. І тільки почувши, що про відпустку у Греції вже все домовлено зі сусідським Конні, він допетрав, що йдеться не про «сцену ревнощів» і що Маргарита має цілком серйозні наміри. Флоріан почав лаятися, як віденський візник. Він навіть договорився до того, що назвав Маргариту «найду рнішою людиною в світі».

На наступному уроці, а це була англійська, Флоріан кинув Маргариті записку. «ТИ НЕ ПЕРЕДУМАЛА?» – прочитала Маргарита, зім'яла папірець і заперечливо похитала головою. За кілька хвилин до неї прилетіла ще одна записка. Цього разу Флоріан написав таке: «ЯКЩО ТИ НЕ ПЕРЕДУМАЛА, ТО МІЖ НАМИ ВСЕ СКІНЧЕНО!» «Скінчено» він тричі підкреслив.

Маргарита вирвала з блокнота листок, написала: «ЩО ВСЕ?» – склала його і