Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

кинула Флоріанові. Флоріан прочитав Марга-ритине питання, люто видер зі середини свого словничка листок і щось на ньому нашкрябав. Він не помітив, що ззаду до нього наближається вчителька англійської. Саме в той момент, коли хлопець хотів згорнути своє послання, вчителька вихопила в нього з-за плеча папірчик і, підступно посміхаючись, голосно прочитала: «НАША ЛЮБОВ, ТИ, ДУРНА КОРОВО!»

Вона докірливо похитала головою:

– Але ж це речення неповне, шановний пане Кальбе! Коли Флоріан гнівався, він не фільтрував, хто надається як об'єкт агресії, а хто – ні.

– Це тебе гімно обходить, – прошипів він, вирвав із рук учительки папірець і подер його на дрібні шматочки.

Учителька англійської почервоніла. її блакитні очі обурено заблищали.

– Це негарно, – сказав їй Отті Горнек, як суворий, але люблячий батько. – Любовні справи підлягають закону про захист персональних даних!

– Точно, – незадоволене бурчання долинало з усіх боків.

– Не дивно, що тут починаєш хамити, – сказала Уші-1.

– А підкрадатися ззаду – це вже взагалі… – сказала Уші-2.

Мовчки вислухавши всі ці нарікання, вчителька покрокувала до свого столу, взяла стос скопійованих із англійських газет статей, кинула їх на першу-ліпшу парту і скомандувала:

– Роздати!

– Слухаюся, пані генералко! – сказала Юдіт, якій випало це завдання.

– В останні тижні перед закінченням навчального року ви просто нестерпні! – вигукнула вчителька.

– Ви – теж! – сказав хтось іззаду. Учителька вдала, ніби не почула.

Після уроку англійської Флоріан підійшов до Маргарити і пожбурив їй на парту червону ручку та зелений годинник марки «ЗшаїсЬ». Ручку Маргарита подарувала йому на Різдво, а годинник – на день народження.

– Ось, маєш свої дарунки! Від тебе мені нічого не треба! -Тоді він розвернувся, пішов на своє місце, витягнув із торби комікс і вдав, ніби його нічого не цікавить так, як дядько Даґо-берт і його племінники.

– Після чого розлучення набуває чинності, – прокоментував подію Отті Горнек.

– Який ідіот, – сказала Ґабріела.

Маргарита запхала ручку та годинник до торби і подбала, щоби на її обличчі не відобразилася жодна емоція. Очевидно, їй це вдалося, бо Уші-1 захоплено прошепотіла:

– Маргарито, моє шанування. Ну, ти даєш! Ти холодна, як собачий ніс. Якби я так могла!

Після уроків Ґабріела запропонувала піти, як завжди, у «Ваксельберґер». Маргарита відмовилася. Вона не мала бажання довго і нудно обговорювати з Ґабріелою цю «жахливу подію». А Ґабріела точно хотіла саме цього.

– Тобі зле, стара? – співчутливо поцікавилася Ґабріела.

Маргарита кивнула, хоч аж надто погано вона і не почувалась. І її це трохи бентежило. Адже щойно розірвалися стосунки, які тривали три роки! Проте загалом її душевний стан можна було визначити просто як «доволі знервований».

– Побачиш, – сказала Ґабріела, прощаючись із Маргаритою на розі перед «Ваксельберґером». – Він уже завтра приповзе до тебе назад!

– Ліпше не треба, – сказала Маргарита. – 3мене справді вже досить!

Ґабріела пішла у «Ваксельберґер», а Маргарита почимчикувала додому. «Мама мала рацію, – думала вона. – Він тупак і телепень! Йому важливо тільки те, що хоче він! Не дав мені навіть розповісти про будинок моєї мрії! Але фіг із ним! Він би все одно не вкурив! Людина, котра мене гейби ж так палко любить, мила би розуміти мої бажання! Та навіть якщо він цього і не розуміє, то мав би погодитися! Тоді це було би кохання! А якщо він такий, то і мені на нього начхати!»

Маргарита підійшла до великого перехрестя і нерішуче зупинилася на пішохідному переході. Тричі загорялося зелене світло в напрямку дому. Коли світлофор учетверте мигнув зеленим оком, Маргарита прийняла рішення. Вона розвернулась і цілеспрямовано покрокувала на Ґшвандтнер-ґасе. «Зараз я і це владнаю, – подумала вона. – Тепер я хочу переконатися! Якщо виявиться, що Гінцель такий самий придурок, як і Флоріан, то я принаймні буду знати!»

Маргарита сподівалася застати Гінцеля в майстерні, але там було зачинено. Вона зазирнула крізь шибу дверей і побачила, що на столі все чисто прибрано. Жодної ганчірочки, жодної пір'їнки! Тож Гінцель не просто «вискочив» кудись на хвильку. Він сьогодні навіть і не сідав за роботу!

Маргарита зайшла в будинок і піднялася сходами до його квартири. Дзвінка в Гінцеля не було. Маргарита погримала у двері. Вона стукала і кричала довго й голосно, однак ніхто не озвався. Тільки двері сусіднього помешкання відчинились, і звідти визирнула старенька сусідка.

– Його нема вдома, панночко, – сказала вона. – Гадаю, вже кілька днів. Бо не чути музики. Нарешті маємо святий спокій! -і зачинила двері.

Маргарита витягла з торби блокнот і написала на ньому: «ПОДЗВОНИ МЕНІ, БУДЬ ЛАСКА. ТЕРМІНОВО! МАРГАРИТА!» Вона вирвала листок із блокнота й підсунула під ґрати дверного віконця. А тоді збігла сходами вниз і написала ще одну записку такого самого змісту, зробила вказівним пальцем дірку в аркуші й почепила його на клямку дверей майстерні. Після цього Маргарита пішла додому і почала чекати Гінцеле-вого дзвінка. А щоби час минав швидше, займалася з Гансиком математикою. Цього разу їй було важко пояснювати правила! І терпцю бракувало. В якийсь момент вона навіть визвірилася на брата:

– Функція – це відповідність елементів однієї множини елементам іншої множини. Це може влізти в твою голову чи ні? Це ж ясно як білий день!

Щоправда, Маргарита негайно попросила пробачення:

– Я сьогодні сама не своя, Гансику, – сказала вона…

– Нервуєшся? – спитав Гансик. – Через Флоріана? – Він нахилився до Маргарити: – Я чув, що між вами все закінчено.

– Ти звідки знаєш? – Маргарита страшенно здивувалася.

– Від Фройденталера, – сказав Гансик. – А той – від своєї сестри. А вона – від когось із вашого класу.

– Німа пошта працює просто чудово, – незадоволено пробуркотіла Маргарита.

Гансик підсунувся до сестри ще ближче:

– Він сказав, що Кальб повернув тобі авторучку та годинник.

Маргарита кивнула.

– Даси мені годинник? *- попросив Гансик. – Він набагато гарніший, ніж мій! '

Маргарита витягнула годинник і авторучку.

– Ручку теж можеш взяти!

Вона поклала речі на Гансиків письмовий стіл. Хлопець був зворушений.

– Ти така добра, – сказав він.

– Я рада, що хоч хтось ще так думає, – Маргарита знову сіла біля Гансика і роздумувала, як пояснити тупуватому хлопцеві, що таке функція, не вживаючи при цьому таких абстрактних слів, як «множина» й «елемент». Але Гансикові на сьогодні було вже досить математики. «На іспиті він цього все одно не спитає», – такими словами він завершив засідання. А тоді вдягнув годинник, запхав авторучку в нагрудну кишеню сорочки і вклався в ліжко.