Читати книгу - "Правда"

— А.

— Він ніколи не сумнівається, що правда тільки на його боці…

— Даруйте, ми все ще говоримо про вашого батька?

— Ти натякаєш, що я такий, як він?!

— Ні-ні! Зофсім інший! Зофсім-зофсім інший. Зофсім ніхт однакового!

— Ти переборщив… — Вільям затнувся. — Я тобі подякував за допомогу?

— Ні, ще ні.

— Ох.

— Ну, ви ш помітили, що не подякували, тош усе зер гут, — сказав Отто. — Щодня й щомиті ми стаємо кращі… До речі, ви не могли б витягти з мене цього меча? Треба бути пофний кретин, щоб стромляти меча у вампіра. Весь результат — черговий зіпсований сорочка.

— Хвилинку… — Вільям обережно витягнув застряглого меча.

— Мошна я зарахувати попсований сорочка на виробничі витрати?

— Гадаю, так.

— Гут, — сказав вампір, поправляючи жилетку. — А тепер час роздавайт ордени. Де ваші проблеми? Як роса на сонці!

— Все тільки починається, — сказав Вільям. — Гадаю, менше ніж за годину мені доведеться познайомитись із підземеллями главку Міської Варти.

Насправді до процесу, що його поліцейські називають «співпрацею в розслідуванні», Вільяма залучили рівно за сорок три хвилини.

Командор Ваймз по той біку столу ретельно перечитував «Час». Вільям розумів, що це триває вже досить довго для того, щоб Ваймз досяг своєї температури кипіння й перевищив її.

— Я міг би розтлумачити значення надто довгих слів, — запропонував він.

— Все це чудово, — сказав Ваймз, ігноруючи Вільямову пропозицію. — Але я мушу знати більше. Я мушу знати імена. Гадаю, вам вони відомі. Як і місця їхніх зустрічей та інше. Я мушу все це знати.

— Дещо й досі лишається мені незрозумілим, — відповів Вільям. — Але у вас досить доказів, щоб звільнити Правителя Ветерані.

— Я хочу знати більше.

— Не від мене.

— Нумо, пане де Ворде! В цій справі ми на одному боці.

— Ні. Ми на різних боках, котрі опинилися біч-обіч.

— Пане де Ворде, сьогодні ви напали на одного з моїх офіцерів. Ви уявляєте, скільки неприємностей ви вже маєте?

— Я чекав від вас більшого, — сказав Вільям. — Ви хочете сказати, що я «напав» на офіцера у формі? На офіцера, котрий представився?!

— Обережніше, пане де Ворде.

— За мною стежив перевертень, командоре. Я вжив заходів, щоб… перешкодити йому. Ви прагнете публічного обговорення цієї справи?

Я поводжусь як самозакоханий, брехливий, егоїстичний нахаба, подумав Вільям. І в мене це виходить.

— В такому разі ви не лишаєте мені виходу, крім як заарештувати вас за приховування…

— Я вимагаю адвоката, — сказав Вільям.

— Справді? Кого б ви бажали викликати о цій нічній порі?

— Пана Підступпа.

— Підступпа?! Ви думаєте, він візьметься допомагати вам?

— Ні. Я знаю, що він візьметься. Повірте.

— Аякже!

— Запевняю вас.

— Ну, годі, — сказав Вільям, посміхаючись. — Навіщо нам ці складнощі? Обов’язок кожного громадянина — допомагати Варті, чи не так?

— Не знаю. Я знаю, що так вважає сама Варта — але я ніколи не бачив такої законодавчої норми, — сказав Вільям. — І так само ніколи не знав, що Варта має право шпигувати за невинними людьми.

Він побачив, що посмішка застигла.

— Це робилось у ваших же інтересах, — прогарчав Ваймз.

— Не знав, що у ваші функції входить визначати мої інтереси.

На цьому моменті Ваймз відіграв очко.

— Я теж не люблю, коли мною маніпулюють, — сказав він. — Але зараз я маю підстави вважати, що ви приховуєте інформацію про тяжкий злочин, а це є порушенням закону.

— Пан Підступп щось придумає. Закладаюсь, він знайде який-небудь прецедент. Він розкопає все на кілька століть назад. Патриції завжди дуже шанували прецеденти, а пан Підступп, якщо треба, копатиме роками. Якби він не вмів копати, він не став би тим, ким став.

Ваймз подався вперед.

— Тільки між нами, без нотатника, — прошепотів він. — Пан Підступп — цинічний метрвий виродок, котрий, за нашого рівня законів, може перетворити будь-який закон на справжню шараду.

— Умгу, — погодився Вільям. — І ще він — мій адвокат. Гарантую.

— Чого б це панові Підступпу виступати на ваш захист? — спитав Ваймз, дивлячись Вільямові в очі.

Вільям не відвів погляду. Все правильно, подумав він: я — таки син свого батька. Все, що мені треба зробити — це скористатися цим.

— Бо пан Підступп відомий своєю чесністю та об’єктивністю, — сказав він. — А тепер, чи не збираєтесь ви відіслати когось по нього? Бо якщо ви цього не зробите, вам доведеться мене відпустити.

Не відриваючи погляду від Вільяма, Ваймз сягнув униз і зняв з гачка обіч свого столу трубку-розмовлялку. Свиснувши туди, він притулив її до вуха. Відповідь була схожа на відчайдушний крик миші, застряглої у водозливній трубі.

— К’я к’юїтть уїк-квік к’ютть!

Ваймз приклав трубку до рота.

— Сержанте, надішліть, будь ласка, кого-небудь, щоб відвести пана де Ворда до камери.

— Свідді уїк-віквіквік?

Ваймз зітхнув і повісив трубку. Підвівшись, він відчинив двері.

— Фреде, надішліть, будь ласка, кого-небудь, щоб відвести пана де Ворда до камери, — гукнув він. — Поки що я оформлю це як захід на захист вашої особи, — додав він, обертаючись до Вільяма.

— Захист від кого?

— Ну, наприклад, особисто я відчуваю непереборне бажання заїхати вам у вухо, — сказав Ваймз. — І, підозрюю, є ще чимало осіб, котрі не мають мого самовладання.

Насправді у камері виявилось досить затишно, а нари були відносно зручними. Стіни було повкрито написами, і Вільям провів час, виправляючи помилки.

Потім двері відчинилися, і констебль із кам’яним обличчям супроводив Вільяма назад до кабінету Ваймза.

Пан Підступп був уже там. Він невиразно кивнув Вільямові. Перед командором Ваймзом лежав невеличкий, але переконливий стос паперів. На обличчі командра була написана поразка.

— Я впевнений, що пан де Ворд може бути вільним, — сказав пан Підступп.

Ваймз стенув плечима.

— Ще дивно, що ви не просите мене дати йому золоту медаль і подякову грамоту на найдорожчому папері. Але я встановлюю заставу у розмірі тис…

— Га? — спитав пан Підступп, підіймаючи сірого пальця.

Ваймз лиховісно поглянув на нього.

— Ста…

— Га?

Ваймз загарчав і поліз у кишеню. Витягнувши звідти долар, він кинув монету Вільямові.

— Ось, — сказав він із безмежним сарказмом. — І якщо ви не постанете перед Патрицієм завтра о десятій ранку, вам доведеться це повернути. Задоволені? — спитав він уже у Підступпа.

— Перед яким саме Патрицієм? — спитав Вільям.

— Дякую за дуже дотепну відповідь, — сказав Ваймз. — Просто прийдіть.

Вийшовши в ніч зі своїм новим клієнтом, пан Підступп мовчав. Але незабаром заговорив:

— Я вдався до «exeo cargo cum nihil pretii» на основі «olfacere violarum» та «sini plenis piscis». Завтра я заявлю, що ви підпадаєте під дію «ab hamo», а якщо це не спрацює, я…{32}

— «Запах фіалок»? — перепитав Вільям, що перекладав