Читати книгу - "Твори в п'яти томах. Том V"

Тіло начальника інформації негайно зіщулилося до розмірів Капітана. Навіть, як годиться, стало трохи меншим. Номер Чотири відповів:

— Так точно, Капітане. Пробачте. Це від удару об чужу планету.

Рука Капітана зникла. Він знову поглянув на офіцерів. Тепер усе було гаразд. Обидва його підлеглі мали цілком нормальний вигляд. Ніякі кінцівки чи виступи не псували їхні краплиновидні напівпрозорі тіла, вкриті зморшкуватою шкірою. Різнилися офіцери тільки кольором круглих очей без вій, що уважно й шанобливо, не кліпаючи, вглядалися в Капітана. Тіла обох офіцерів спиралися на короткі, широко розставлені ступні. Це було цілком припустимо навіть з погляду дисципліни, бо й сам Капітан стояв на таких самих ступнях. Капітан задоволено відкашлявся.

— Уважно слухайте мене, — мовив він.

Наче по команді, за круглими нерухомими очима офіцерів з’явилися великі вуха, наставлені в напрямі командира.

— Ми сіли, — вів далі Капітан, — як і завжди, без будь-яких ускладнень і точно за картою, складеною нашими міжпланетними автоматичними зондами, у районі великого лісу біля річки. Аналіз повітря свідчить, що воно цілком придатне для дихання. Гадаю, тут мало населення. Для нас це зручно. Ви знаєте, що ми вже обстежили сусідню планету і встановили, що вона непридатна для життя. Тепер черга за цією новою планетою… Ви щось хотіли сказати, Номер Чотири?

Рукою, що виросла праворуч, начальник інформації явно хотів замислено почухати собі довге вухо, але стримався, і його рука зникла так само несподівано, як і з’явилася.

— Ви неуважні, Номере Чотири, — вів далі Капітан. — Де дисципліна?

— Пробачте, Капітане, — покірно відповів Номер Чотири.

— Все це у нього від удару об чужу планету, — шанобливо додав Номер Три.

— Отже, я сказав, що тепер черга за цією новою планетою, — вів далі Капітан. — Її мешканців ми ще не знаємо. Але маємо знати про них усе. Спочатку нижчі зразки тваринного світу. Потім вищі. Все це покладається на вас, Номере Три, і відразу ж беріться до роботи. Нам нема коли ждати… Що?..

— Пробачте, Капітане, — зам’явся начальник інформації, — мені здавалося, що треба зробити ще додаткові проби. Можливо, повітря і вода на цій планеті…

Його голе зморшкувате тіло напружилося, збираючись брижами навколо круглих очей. Він, мабуть, дуже хотів допомогти собі жестами, проте дисципліна не дозволяла йому витягти з тіла ані руки, ані пальця, якщо цього не робив Капітан. Але командир презирливо мовчав, запитливо втупивши в нього холодний погляд. Нарешті він сказав:

— Зайві розмови, Номере Чотири! Більше ніяких проб не треба. Досить і того, що виявив аналіз. Зрозуміло? І, будь ласка, більше не перебивайте мене. Командую я. Вам, офіцерові Великих Молюсків, слід було б знати це… Що, Номере Три?

— Ще раз пробачте, Капітане, — так само шанобливо мовив начальник розвідки, — це у Номера Четвертого ненавмисно. На нього справді погано вплинув удар об чужу планету. Він не втримався на ступнях у ту мить, і от… не встиг ще одужати…

— Все одно, дисципліна є дисципліна, — суворо відповів Капітан. — Так чи інакше, мені доведеться ще раз нагадати вам, Номере Чотири, наш головний наказ. Тим більше, що з мешканцями цієї планети, дуже схожої на сусідню, нам нема чого панькатись. Вони надто мало розвинуті, ці мешканці, в них надто низький рівень. Ми, Великі Молюски, для них всевладні! Адже саме ми відкрили собою велику еру процвітання. Ми, Великі Молюски, а не якась там людина, — так, здається, називають себе мешканці цієї планети? Людина, що походить з мізерних риб, — ха-ха-ха! Хіба можна ставитися до неї серйозно, ха-ха-ха!

Тепер, коли Капітан засміявся губами, що з’явилися у нього цієї хвилини, дозволили собі всміхнутися й офіцери: під їхніми круглими очима раптом виникли такі ж самі губи, що й зобразили сміх.

— Ми оволоділи мистецтвом міжпланетних космічних подорожей, ми можемо як завгодно змінювати нашу зовнішність, досить нам тільки побажати цього. Нам бракує тільки одного — життєвого простору. Вона вмирає, наша планета, і ми мусимо знайти іншу. Це зрозуміло вам, Номере Чотири? Ми знайдемо іншу планету і, якщо треба буде, винищимо корінне населення її!

Капітан зробив широкий жест рукою, що з’явилась у нього, окреслюючи простір навколо міжпланетного корабля. Відразу ж такі самі кінцівки виникли й в обох офіцерів. Номер Три повторив своєю рукою Капітанів жест, а Номер Чотири непомітно потер собі вухо, що боліло від удару. Проте Капітан не звернув на це уваги.

— Що скажете ви, Номере Три?

— Наказ буде виконано, Капітане.

— Та візьміть добрих розвідників, щоб копії були бездоганні. Штук п’ятнадцять добрих копій… Як ми робили це на сусідній планеті. Пригадуєте, Номере Три?

— Так точно, Капітане.

Командир обернувся до начальника інформації.

— Ну, а вам зрозуміло, Номере Чотири?

— Так точно, Капітане. Як тільки вивчимо всі зразки, одразу приготуємо копії, і тоді розвідники зберуть потрібну інформацію.

— Отепер уже все правильно, Номере Чотири! Капітан простягнув руку і поплескав начальника інформації по плечу, що виникло у того на тілі саме тоді, коли його торкнулася рука командира.

— Дуже добре. Я задоволений вами, офіцери. Можете йти!

2

Теплого серпневого вечора риба у річковій заводі під лісовою галявиною клювала на диво добре. Скинувши з себе сорочку, а потім і штани, Стьопа Лозніков ледве встигав наживлювати вудки. Він весело примовляв:

— Ще окунець… Ще пліточка… Ох, і здорово клює! Ти б, Петре, вудив. Та й Захарові Івановичу не зашкодило б… Таку юшку зваримо для хлопців, пальці оближуть!

Петро Селін поляскав себе рукою по стегну й лінькувато обізвався:

— Неохота… У мене своє діло є. Я краще візьмуся до геології. — І він заглибився в сторінки пошарпаного підручника, погладжуючи по спині вівчарку Джоя.

— Нічого, Стьопо, працюй, — мовив і старший геолог Захар Іванович, зазираючи у відерце, де тріпалася спіймана риба. — Коли отак клюватиме, ти й сам цілком упораєшся. Та й пізнувато вже — незабаром сонце зайде! Викупаємося ще разок — і я поїду додому готувати юшку. А ви собі ночуйте на березі річки…

Петро Селін знову підвів голову від книжки, поглянув на небо і сказав:

— Справді, вечоріє. — І задумливо додав: — А непогано було б стати, наприклад, космонавтом! Ніяких тобі заліків, тільки й знай, що готуватися до польотів — ото й усього. А настане час старту, — будь ласка, з’являється, скажімо, космонавт-шість чи десять, і слава йому, й популярність…

— Ну, братику, підготовка до польотів у космонавтів теж річ не солодка, — засміявся Стьопа. — А таку штуку, як геологія, вони ще у вузі добре опанували, не зволікаючи,