Читати книгу - "ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розповідаючи про рухи протесту проти автократичних режимів, які на той час вирували на Близькому Сході, Джозеф Стіґліц наголосив: «Усе це суспільства, де незначний прошарок населення — менше одного відсотка — контролює левову частку багатства; де багатство — мірило влади; де повсюдна корупція — норма життя; де найзаможніші блокують політику, що поліпшила б життя в країні»332. Стіґліц влучно зазначив: «У багатьох важливих сферах наша країна тепер нагадує одну з тих далеких проблемних держав». Описуючи виступи на Сході, автор застерігає: «Колись вони докотяться до Америки!».
Наметове містечко «Захопи Волл-стрит» розігнали, але питання, порушені учасниками акції, досі кидають тінь на нашу політику. Що готує майбутнє? Може, воно всіх нас розчавить?
Кандидат у президенти Берні Сандерс побудував навколо теми “одного відсотка” свою передвиборчу кампанію 2016 року, а Дональд Трамп зосередився на меседжі про те, що треба розпрощатися з чинною владою. Зрештою, Трамп переміг Гіларі Клінтон, яка відстоювала статус-кво. Та, судячи з усього, тепер уже чинний президент досі не придумав, як вирішити окреслену Стіґліцом проблему: 1 чи радше .01 відсоток населення захопив політичну владу за рахунок фінансових можливостей, перетворивши колись життєздатну демократію й економіку на хитку платформу, що нехтує інтересами своїх учасників.
Народ чи прибутки? Цю дилему виборів 2016-го добре ілюструє матеріал New York Times про закриття заводу корпорації Carrier в місті Індіанаполіс. Тисячу чотириста робочих місць вирішили віддати мексиканцям, чия денна оплата дорівнює погодинному тарифу індіанаполіських робітників. Трамп багато говорив про інцидент у передвиборчій кампанії і нарікав на аутсорсинг як на головне лихо. Та чому компанії прагнуть дедалі більше заощаджувати на робочій силі?
Материнська компанія Carrier, що має назву United Technologies, виправдовувалася: «Скорочення — це неприємно, але необхідно для конкурентоспроможності бізнесу в довготривалій перспективі та збільшення акціонерної вартості»333. Останніми словами про «збільшення акціонерної вартості» фінансовий директор United Technologies Акгіл Джогрі розкрив усі таємниці. Далі в статті пояснювалося:
Волл-стрит очікує, що за наступні два роки United Technologies збільшить дохідність акцій на 17 відсотків, а тимчасом зростання продажів прогнозується лише на рівні восьми відсотків. Аби заповнити прогалину, доведеться урізати витрати, де тільки можливо. Про це на зустрічі з аналітиками повідомив пан Макдоноу [очільник відділу бізнес-клімату, контролю й безпеки United Technologies].
Теоретично компанії повинні перейматися курсом акцій, адже фінансові ринки дають капітал, без якого не вдасться робити інвестиції й розширюватися. Та от яка заковика: United Technologies не потрібні фінансові ринки. У корпорації такий величезний капітал, що у грудні 2015 року вона виклала 12 мільярдів доларів на викуп власних акцій334.
Попри скарги United Technologies, це не та компанія, що змушена урізати видатки «для конкурентоспроможності бізнесу в довготривалій перспективі». Гадаю, інвестиційні менеджери таких компаній, що власне представляють той .01 відсоток, вимагають зростання прибутків, а отже, й курсу акцій. Так ці люди примножують статки. Топ-менеджери погоджуються, бо в них зарплати теж залежать від курсу акцій, та й вони втратять роботу, якщо не дбатимуть про акціонерну вартість. Відбувається примусовий перерозподіл статків від одних зацікавлених осіб у компанії до других.
І послідовники Дональда Трампа, і послідовники Берні Сандерса, і праві, і ліві популісти зляться на Волл-стрит. Система прогнила! Компанії змушені звільняти працівників з огляду на умови не на ринку реальних товарів і послуг, де попит і пропонування диктують ціни, а на фінансовому ринку, де верховодять очікування і пожадливість.
Більшість людей бездумно вживає термін «ринок», плутаючи два дуже різні поняття. Якщо визнати наявність двох геть різних ринків, це перший крок до вирішення проблеми.
У президента Трампа рішення таке: погрожувати компаніям митами на іноземні товари або розірванням державних контрактів; обіцяти неофіційні виплати, щоб зберегти робочі місця у США. Усі ці заходи аж ніяк не спрямовані на коріння проблеми. Фінансисти, виконавчі директори і члени правлінь мають замислитися про відповідальність за нинішній стан економіки, що, вочевидь, не влаштовує пересічних американців. Утім Нік Ганауер гадає, що «замислювання» виконавчих директорів допоможуть виправити економіку так само, як «думки й молитви» — покласти край стрілянинам. Нам треба зробити так, щоб в учасників ринку не було стимулів продовжувати в тому ж дусі, і змінити правила гри.
«Закони» економіки
Гадаю, майбутні економічні історики будуть скептично згадувати період, коли ми поклонялися божеству Капіталу і презирливо ставилися до попередніх поколінь, для яких королі були помазаниками Божими.
Підприємці, які віддають наші робочі місця на аутсорсинг у країни з низьким рівнем життя або заміняють людську працю машинами, та політики, за словами яких, тиснути на компанії, що не платять людям прожиткового мінімуму, не дає «ринок», виправдовуються так: це закони економіки. Одначе економісти вивчають не природні явища, як Йоганнес Кеплер чи Ісаак Ньютон, що відкрили закони руху. Певною мірою, економічні закони — результат правил та алгоритмів, які розробили люди, що намагалися передбачати й впливати на людську поведінку. Більшість цих правил та алгоритмів підкріплені правом та звичаями, а не кодами, тому ми не усвідомлюємо, що вони мало чим відрізняються від алгоритмів, задіяних Google, Facebook та Uber. Ми користуємося хибною мапою.
Економіки, побудовані на наших недосконалих правилах, можуть звернути не в той бік, так само як простіші цифрові ринки на зразок Google, Facebook, Uber та Airbnb. Основоположні «функції пристосування» величезних економічних систем можуть бути неправильними. Дані, на яких ґрунтуються алгоритми, можуть містити суттєву похибку, а учасники систем — навчитися хитрувати.
Біхевіористська економіка аргументовно доводить недоцільність ідеалізованої моделі «гомо економікус» — раціонального гравця, чиї корисливі устремління можна точно розрахувати за допомогою математичних формул. Сучасна економіка дедалі частіше звертається до історичних даних і намагається накреслити кращу мапу, бо теорія себе не виправдовує. На жаль, більшість політиків та підприємців міркують у категоріях, які Джеймс Квак назвав «економізмом»335.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє», після закриття браузера.