Читати книгу - "Штани з Гондурасу"

Наведемо приклад. Громадянин Шкаралупка, апаратник заводу безалкогольних напоїв, встромив у клітку до лева голову. Лев не витерпів запаху алкоголю і повернувся до громадянина Шкаралупки хвостом. Але Шкаралупці було цього замало. Він схопив лева за хвіст і почав тягти. Лев повернувся і відкусив Шкаралупці обидві руки…»

З гучномовця знову попливло веселе:

«Не надо печалиться — вся жизнь впереди…»

Віддалік алеї, за кущами, стоїть Дракон. Вдивляється у людські обличчя. Насторожив вуха. Підняв вище голову. Побачив бородате лице чоловіка.

Чоловік виявився не тим, кого він чекав. Знітилися вуха. Опустив Дракон голову. Невдоволено тріпонув нею. Відігнав настирливу муху. Почалапкав далі. Набрів на табличку «ПО ГАЗОНАХ НЕ ХОДИТИ! ШТРАФ 10 КРБ.». Обминув її, пішов у протилежний бік.

Алеєю зоопарку йдуть Робінзон і Крузя. Наближаються до однієї вольєри. Підходять до другої. Щось між собою гомонять.

Зупинилися біля клітки зайця.

— Заєць-русак, — прочитав Робінзон.

— А може, це кріль? — засумнівалася Крузя.

— На кролеві шерсть інакша. А взагалі, є кролі, схожі на зайців. Здохне заєць — посадять кроля. Він же не скаже, що він не заєць.

— Чому він здохне?

— Зайці в неволі довго не живуть.

— То впіймають іншого.

— Скоро не буде кого ловити. Зараз на одного зайця по п’ять мисливців. І кожен з двома стволами. А то й з трьома.

Граються на майданчику ведмежата. Робінзон і Крузя стоять у натовпі край майданчика. Милуються пустунами…

Йде алеєю парку Дракон. Зупиняється. Ніби вдивляється в обличчя перехожих.

Контора дирекції парку. Все керівництво на своїх місцях. Директор, підперши рукою підборіддя, дивиться у відчинене вікно. Ангеліна Соломонівна вивчає фото з журналу мод. Цезар Каленикович читає:

— …Кінь масті гнідої, стать — кобила, вік — сім років, штука одна…

Директор відірвав руку від підборіддя:

— Шановний, я вас не розумію. Ми з вами дивилися через вікна, і ви запевняли, що це кінь. А тепер знову стверджуєте, що це кобила.

— Бачите, Іване Йосиповичу, вибачте за нескромність, у нас в парку з’явився ще один кінь. Кобила само собою. Спочатку я думав, що це Лупаченко виміняв кобилу на коня, але кобила на місці, і Лупаченко нічого не знає.

— Де ж тоді взявся кінь? Не прийшов же він відвідати зоопарк, подивитися на мавпу?

— Вибачте за нескромність, Іване Йосиповичу, але ніхто не знає.

Директор передражнює:

— «Ніхто не знає». А що, коли хтось забрав крокодила, а взамін залишив нам цю шкапу?

— Крокодил на місці, Іване Йосиповичу. І всі інші тварини на місці. І птахи, і навіть гадюки. А ось кінь хтозна-звідки взявся.

Директор до техніка:

— Ангеліно Соломонівно! Подзвоніть на прохідну, нехай Клава негайно зайде сюди.

Ангеліна Соломонівна ліниво відкладає журнал. Набирає номер:

— Алло! Прохідна? Клаву негайно до Івана Йосиповича!

З незалежним виглядом поклала трубку на вильчата.

У цей час Цезар Каленикович висмикнув з-за пазухи резинову трубку. Нахиляється. Кілька секунд активно працює його воло.

Директор стоїть лицем до вікна. Якусь хвилю панує тиша. Раптом її порушує легеньке:

Директор сідає за стіл. Висовує ящик, дістає пляшку. Потай наливає у склянку. Тоді знову демонстративно доливає з графина води і випиває.

— Знову вода не свіжа…

Поставив графин на підвіконня:

— Не міг же кінь на парашуті спуститися в нашому парку.

— Я теж так думаю, Іване Йосиповичу. Це ж якого парашута треба.

До контори заходить немолода жінка.

— Викликали, Іване Йосиповичу?

— Хто в зоопарк проходив з конем?

Жінка здивовано витріщилася:

— Побий мене сила Божа, не бачила. Може, це не на моєму чергуванні.

— Можете йти, — кинув сухо директор.

Жінка зникає за дверима.

— Ну, що накажете, шановний Цезаре Калениковичу, з тим конем робити? Оприходувати? Нема документів. Спитають: де взяли? Не оприходувати — прийде комісія, знайдуть, припаяють. Було таке у мене на м’ясокомбінаті. Знайшли зайву корову…

— Вибачте за нескромність, Іване Йосиповичу, є у мене пропозиція невелика. Давайте ухоркаємо його… Дамо вовкам, тиграм та іншій звірині. І вовк ситий, і кінці в воді.

— А у вас того, — директор постукав себе щиколотками правиці по лисині. — У вас варить бухгалтерія… Треба негайно знайти Лупаченка. Щоб сьогодні ж цю коняку… А шкуру…

Стук у двері.

Директор:

— Увійдіть!

Входить Робінзон Галапочка:

— Добрий день! Я хотів би директора зоопарку бачити.

Директор набирає солідного вигляду:

— Ну, припустимо, він перед вами.

— У вашому зоопарку я знайшов свого коня.

Директор глянув на бухгалтера, той на директора.

— Шановний, не розумію ваших жартів, — сказав директор. — Я прийшов би до вашої хати і сказав, що знайшов у вас, ну, припустимо, свою жінку… Ги-ги-ги!..

— Справді, — наполягає Галапочка. — Мій кінь Дракон знайшовся у вашому зоопарку.

— Дозвольте вас запитати: де він загубився?

— Він зник з-під моєї майстерні кілька тижнів тому.