Читати книгу - "Материками й океанами"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А запитання було таке:
— Гавриле Адріановичу, адже інфрачервоні промені несуть майже половину сонячного тепла. Навіщо ж марсіанським рослинам, які живуть у холодному кліматі, розсіювати це проміння, даремно віддавати тепло, яке їм самим потрібне? Можливо, вони, на відміну від наших земних рослин, навпаки, поглинають інфрачервоне теплове проміння, пристосовуючись до суворого клімату?
Тихов глибоко задумався. Але ж і справді! Просто дивно, що це раніше не спало на думку астрономам. От так запитання! На нього одразу і не відповіси: потрібно багато зважити, перевірити.
Прийшовши після лекції додому, Тихов негайно розшукав записи свого друга і учня Євгенія Кринова. Цей молодий учений, учасник експедиції за тунгуським метеоритом, кілька років роз'їжджав з польовим спектографом по країні і літав над нею на літаку. Мандруючи, Кринов дізнавався, як відбивають світло ліси і степи, пустелі і крига, дороги і болота.
Результати його спостережень Тихов і став проглядати тепер якнайуважніше. Так, ось воно: північна ялина, зберігаючи тепло, розсіює втроє менше інфрачервоного проміння, ніж квітуча береза. Яловець, який росте на вічній мерзлоті тундри, поглинає втроє більше інфрачервоного проміння, ніж зелений овес, вирощений в спечне літо у Підмосков'ї.
Але ж якщо марсіанські рослини пристосовуються до клімату так само, як земні, то тоді цим можна пояснити не тільки їхню «подібність» до тепла інфрачервоного проміння, але й відсутність у них смуг поглинання хлорофілу. Чому б не припустити, що їм для життя треба поглинати значну частину червоної половини спектру сонячного світла, яке несе тепло, а не вузькі її смужки, як земним?
Однак, де і як перевірити ці висновки? На Марсі?
Ні, поки що на Землі.
Обсерваторія біля Алма-Ати спорядила кілька експедицій. Сам Тихов одяг похідний рюкзак і вирушив у передгір'я Ала-Тау. Частина його помічників виїхала в сибірську тундру, де умови життя рослин наближаються до тих, які мають бути на екваторі Марса.
І от з Сибіру надійшло перше важливе повідомлення: блискучі листочки карликової берези та інші рослини тундри навіть у теплому липні не дають смуги поглинання хлорофілу.
Якраз у цей час сам Тихов установив, що спектр голубуватої канадської ялини, яка росте в околицях Алма-Ати, майже не відрізняється від спектра марсіанських морів. І, нарешті, експедиція, піднявшись на хребти вище, знайшла там чимало наших земних рослин справжнісіньких марсіанських відтінків — голубуватого, синювато-лілового, лілово-фіолетового. І головної смуги поглинання хлорофілу у цих високогірних рослин теж або зовсім не було, або вона була ледь помітна…
Так обидва «проти» обернулись на «за».
У ці дні великих відкриттів народились нові науки — астрономічна ботаніка, астрономічна біологія. В Алма-Аті під керівництвом Тихова була створена перша на Землі наукова установа, яка вивчає земні рослини для того, щоб розкрити таємниці рослинності сусідніх планетних світів.
… Гаврило Адріанович Тихов народився 1875 року. Вулицями міст неквапливо котилися карети, винахідники вовтузилися з проектами парових автомобілів, на ярмарках злітали повітряні кулі, і деякі конструктори вбачали в апаратах, легших од повітря, найімовірніше знаряддя для скорення повітряного простору.
Коли Тихов був шестирічним хлопчиком, у казематі Петропавловської фортеці ув'язнили Миколу Кибальчича. Його засудили до шибениці за участь у вбивстві царя Олександра II. За десять днів до страти Кибальчич передав адвокатові свій проект реактивного літального апарата. В камері смертника народилась ідея ракети, ідея зорельота!
В ті перші післяреволюційні роки, коли астроном Тихов спостерігав Марс у телескоп Пулковської обсерваторії, Олексій Толстой писав роман «Аеліта». Фантазія письменника відправила перших людей на Марс не з даху нью-йоркського хмарочоса, а з голодного, зруйнованого Петрограда. Герої роману, інженер Лось і демобілізований червоноармієць Гусєв, повернулися з червоної планети на рідну Землю. Наближаючись до неї, вони бачили чудову картину: «В пітьмі висіла величезна водяна куля, залита сонцем. Голубуватими здавались океани, зеленуватими — обриси островів, хмарні поля запинали материк. Волога куля повільно поверталася. Сльози заважали дивитися. Душа, плачучи від любові, летіла назустріч голубувато-вологому стовпові світла. Батьківщина Людства! Плоть життя! Серце світу!
Куля Землі затуляла півнеба».
Гаврило Адріанович Тихов помер на початку 1960 року, лиш трохи не доживши до того знаменного дня, коли Юрій Гагарін відкрив еру зореплавства. Першою побачила нашу Землю з космічних висот радянська людина!
Марс одразу ніби наблизився до нас. Скоро в напрямку червоної планети понеслись автоматичні розвідники — посланці землян. Радянська автоматична станція перша здійснила м'яку посадку на поверхню Місяця. Ми знаємо, що незабаром людина з планети Земля висадиться на Місяці, а потім і на Марсі. І, можливо, ще в нашому столітті школяр, прийшовши в бібліотеку, скаже:
— Дайте, будь ласка, що-небудь про міжпланетні подорожі.
— А що ти любиш, хлопчику: старовинну фантастику чи сучасні науково-популярні книжки?
— Наукові…
— Тоді ось візьми. Це про те, як люди вперше потрапили на Марс.
Школяр почне перегортати книжку. Можливо, він прочитає: «Перший земний міжпланетний корабель досяг Марса на світанку. Він неглибоко вгруз у пісок на луці, вкритій блакитнуватими жорстоколистими рослинами, названими «травою Тихова». Це місце недалеко від східного краю пустелі, відомої на картах Марса під старовинною назвою Елезіум — «країна щасливих»…
— Що ж, — скаже школяр, — я, мабуть, візьму книжку. Хоч, взагалі, нам уже розповідали про це на уроці.
ЗМІСТ
ЗНАХІДКА НА БЕЗЛЮДНОМУ ОСТРОВІ
КІНЕЦЬ КАПІТАНА КУКА
АНТАРКТИДА
УГЛИБ ТАЙМИРСЬКОЇ ЗЕМЛІ
ДО ВЕРХІВ'Я НІЛУ
ТА ІНШІ…
СІМДЕСЯТ ТИСЯЧ ВЕРСТ ПО СИБІРУ
КУРС — НАВКОЛО СВІТУ
ОСТАННЯ ПОДОРОЖ ОЛЕКСАНДРИ ПОТАНІНОЇ
ПО КРАЇНІ ДОЛАРІВ БЕЗ ДОЛАРІВ
ЧЕРЕЗ КРИЖАНУ ВЕРХОВИНУ ГРЕНЛАНДІЇ
СКАЧКА
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Материками й океанами», після закриття браузера.