Читати книгу - "Зоряні крила"

Розійшлися, провівши по черзі додому всіх дівчат. Довго блукали Хрещатиком, виходили на Володимирську гірку і милувалися просторами Дніпра. На стальних водах своїх ріка вже несла величезні крижані поля. Вони розійшлися під ранок, коли від блукань заболіли йоги. Розійшлися, сміючись.

Марина прийшла додому і довго сиділа на ліжку.

Крейсер готовий. Креслення лежать у сейфах. Дещо зроблено там і Мариною.

Все стало на свої місця. Минуло три дні, може чотири, а на будівництві вже мало хто навіть згадував про завал тепляка. Все увійшло в свою колію, все пішло по наміченому шляху. Тепляк зробив своє. Соколова відповіла Валенсу, що катастрофа не відіб'ється на темпі будівництва і воно буде закінчене точно в строк. Піхто не збирався притягати Полоза до суду. За ці кілька днів Бабат перевірив усе, що тільки можна було перевірити. Андрій Васильович був незадоволений сам собою і своєю поведінкою. В його думках панувало безладдя.

Було незрозуміло, чому слідчий Каратов нікого не притяг до відповідальності. Він обмежився лише тим, що зробив заяву про причини обвалу. Бесіду із слідчим було навіть надруковано в газеті.

Все заспокоїлося на будівництві. Слідчий більше не приїздив. Тільки Соколова, яка бачила все будівництво з верху до низу, інколи помічала його роботу.

Андрій Васильович Бабат написав точну і цілком об'єктивну доповідь. Він закінчив її за годину до від'їзду з будівництва, йому дуже хотілося, щоб Соколова ознайомилася з цією доповіддю і оцінила всю об'єктивність інженера Бабата. Під час останньої розмови він навіть поклав перед нею на стіл папку з доповіддю, але Соколова і не глянула на неї.

Проводиш на вокзал Андрія Васильовича ніхто не приїхав. Біля дверей вагона він простояв кілька хвилин, ніби чекаючи, чи не з'явиться хтось знайомий, але ніхто не прийшов. Андрій Васильович глибоко зітхнув і зайшов у купе.

З чотирьох місць у купе було зайняте тільки одне. Біля вікна сидів чоловік у зім'ятому сірому костюмі. Профіль обличчя, з довгим рівним носом і косо зрізаним підборіддям, вимальовувався на віконній шибці. Цей ніс і ніби покалічене підборіддя здалися Бабатові дивно знайомими.

Чоловік обернувся, і Бабат ледве не скрикнув від несподіванки. Так, безперечно, вони були давні знайомі. Правда, Андрій Васильович волів би не зустрічатися з цим чоловіком після того, як не бачилися вони багато років, але раз зустріч вже відбулася, то що ж зробиш.

Чоловік уважно глянув на Бабата:

— Радий бачити вас, Андрію Васильовичу. Ми давно не бачилися.

— Здрастуйте, товариш…

— Гомон, — швидко перебив Бабата чоловік.

— Гомон, — слідом за ним здивовано повторив Бабат.

— Радий, дуже радий з вами зустрітися, — заглядаючи у вічі, говорив Гомон.

Він, здавалося, зовсім не помічав похмурого погляду свого співбесідника, говорив невгаваючи, згадував стару роботу, старих знайомих — їх виявилося зовсім не так мало, — і всі ці згадки, безперечно, були неприємними для Бабата.

Гомон замовк не раніше, ніж упевнився, що настрій інженера зіпсовано остаточно. Він сам мав зійти на одній з ближчих станцій. Це було, мабуть, єдине, що радувало Бабата в цій зустрічі. Але радіти не довелося. Збираючи речі в маленький чемоданчик, Гомон, ніби між іншим, спитав:

— Де я вас знайду?

— Хіба це так обов'язково?

— Так, обов'язково.

— Одверто кажучи, я б не хотів зустрічатися з вами.

— Дуже дякую за одвертість, але саме я мрію з вами зустрітися.

У тоні Гомона Бабат відчув неприхований наказ.

— Візьміть вашу книжечку, вирвіть аркушик і напишіть мені адресу. Тільки без липи. Точну адресу і номер телефону.

І Бабат послухався. Написав усе, що вимагав Гомон, і віддав. Кінець кінцем це ні до чого по зобов'язує.

До Гомона знову несподівано повернувся той самий улесливо-запобігливий тон. Ніби і не було між ними цієї стриманої, але гострої розмови. Незабаром колеса застукотіли по стрілках. Промайнула водокачка, поїзд спинився.

Гомон вийшов з купе, але на серці у Бабата від того легше не стало. Він сидів у своєму купе, похмурий, аж почорнілий, не відповідав на запитання своїх нових сусідів і поспішив лягти спати. Сон заспокоєння не приніс. Снилися уривки давно забутих подій, давно не бачені обличчя.

До Валенса він прийшов у середині дня. Віддав доповідну записку, коротко доповів про обвал тепляка, зазначив, що зараз це майже не відіб'ється на терміні закінчення теплоелектроцентралі. Дав дуже високу оцінку роботі Соколової і замовк.

Велика заводська лабораторія містилася у двоповерховому будинку, недалеко від головного корпусу заводу. Перший поверх займали кабінети, в яких розташовувалися звичайні матеріало-дослідні та механічні лабораторії, а на другому поверсі були лабораторії спеціального призначення. Вхід на другий поверх суворо обмежувався і контролювався.

Ганна Ланко працювала тепер в одній із маленьких кімнат другого поверху. Двоє вікон з кімнати виходили на заводський двір. Вздовж стін на столах і штативах стояли хімічні прилади, великі, прозорі, схожі на мильні пузирі, колби, важкі скляні і металеві балони. Великий стіл стояв посередині кімнати, на ньому звичайно провадилися досліди. В самому кутку стояв письмовий стіл Ганни, поруч нього звичайний, клейонкою оббитий диван і ще трохи далі — важка і масивна вогнетривка шафа.

Вікна лабораторії виходили на південний схід, і від того в кімнаті всю першу половину дня панували промені гарячого літнього сонця.

Ганна, одягнена в синій, у багатьох місцях пропечений