Читати книгу - ""Веста" не знає пощади, Микола Козакевич"

— Пане начальник! — радісно гукає Юрек.

Завірюха навіть забув спитати, звідки тут узявся шофер.

— Що з ним? — показує він на другого невідомого, якого затримав Юрек. — Це наш рятівник!

По коридору до них уже бігли сержант Недєльський і ще якийсь чоловік, ведучи в наручниках Яна Галку, Мирослава Згожельського і Ковальського. Супутник Недєльського сковує руки Раку, який усе ще лежить на підлозі, потім вони з сержантом підводять другу жертву Юрека. Невідомий ледве тримається на ногах.

— Кому маємо дякувати за порятунок? — звертається до нього капітан Завірюха, довго, від щирого серця потискуючи йому руку.

— А ви не пам’ятаєте мене, товаришу капітан? — усміхається той. — Я поручик Лонцький з МВС.

— От тобі й маєш! — сплескує руками Юрек. — Це ж той самий поручик, який допомагав нам відвезти бандита, захопленого під мостом.

— Він самий, — підтверджує поручик Лонцький.

— А я його так стукнув! Боже, якийсь компроміс! — Останнє слово має означати у Юрека “конфуз”.

Капітан Завірюха ще раз дякує Лонцькому і посміхаючись запитує:

— Ви й тепер “випадково” гуляли біля цього монастиря, поручику?

Поручик Лонцький теж сміється і, прикладаючи хусточку до пораненої голови, трохи збентежено каже:

— З першого дня мені і цьому товаришеві, — він показує на незнайомого чоловіка, — майор Ридель доручив охороняти вас. І, як виявилося, недаремно.

Найважча робота у капітана Завірюхи почалася з того моменту, яким закінчується наша повість.

Тільки на початку листопада всі матеріали справи “Веста” — товсті томи протоколів допиту керівників банди і їхніх спільників, арештованих пізніше, різноманітні акти — знайшли свій остаточний синтез у формі обґрунтованих доказів, що стали основою обвинувального висновку.

Увечері того самого дня, коли Завірюха одержав відпустку, Юрек В’юн — грошову премію, а Недєльський — офіцерські погони, до капітана зайшов професор Верхар. Діти з веселим галасом, без церемонії кинулися обшукувати кишені старого психолога. Кожна знайдена в них цукерка викликала вибух радості.

— Ну, сарана, досить! — докоряв їм Завірюха. — Геть до своєї кімнати, дайте батькові порозмовляти.

Дружина забрала дітлахів, і Завірюха з Верхаром посідали у крісла. Радіо стиха грало легкі танцювальні мелодії. Професор поправив окуляри і вийняв з кишені товсту записну книжку.

— Невже ти змінив професію і хочеш взяти у мене інтерв’ю? — жартував Завірюха, спостерігаючи цю підготовку.

— Можливо, й інтерв’ю, але не для преси, — відповів Верхар, гортаючи свою записну книжку. — Я хотів запитати тебе про деякі подробиці у справі “Веста”. Мене дуже зацікавила ця справа, я в деякій мірі переживав її разом з тобою, тому й хотів би з’ясувати кілька питань.

— Тепер я можу тобі все розповісти, — мовив Завірюха, зручніше вмощуючись у кріслі. — Слідство закінчено, справа в прокурора, ніяких таємниць уже немає. Банда була організована майже ідеально. Рак нейтралізував органи безпеки. Ковальський і Згожельський — Бюро імпорту точних приладів, єдину установу, яка могла б встановити, що в продаж надходить забагато імпортних годинників. Банда завдала державі збитків і тим, що штучно організувала офіціальний імпорт годинників, створюючи сприятливі умови для контрабанди, не кажучи вже про контрабанду під вивіскою Бюро. Рем був єдиною людиною, яка напала на слід афери, і тому його вбили. Ну, а що ти хотів з’ясувати?

— Мені не дають спокою кілька питань. — Верхар машинально погладив борідку. — Перше: як же все-таки було з убивством Ремів? Адже з того все й почалося, а потім уже ти займався всім, крім цього вбивства. Принаймні, мені так здається, — поспішно застеріг професор.

Капітан усміхнувся:

— Слушно здається. Після вбивства Чорної Ручки мені стало ясно, що ключ до розгадки смерті Ремів — у афері з годинниками. Я не міг би розплутати цієї таємниці, не розплутавши самої справи “Веста”. Рак чудово розумів це і тому за всяку ціну хотів одібрати від мене справу і передати її в господарський відділ.

— О боже, на яку підлість ідуть деякі люди заради грошей! — зітхнув Верхар.

— Тут немалі гроші, — запротестував капітан. — “Веста” ввезла контрабандою з-за кордону годинників на двадцять два мільйони триста тисяч злотих! Дорогоцінності, срібло в машині Гомолякса плюс долари, які хотів вивезти за кордон інженер Згожельський, і те, що знайдено під час обшуку в монастирі та на квартирі Ковальського — це ще понад чотири мільйони злотих. Є люди, готові заради таких грошей рискувати своїми і чужими головами.

— Нічого не вдієш, — сумно погодився Верхар, — факти свідчать про те, що ти маєш рацію. А звідки, власне, у Чорної Ручки взялися дорогоцінні камені?

— Вкрадено у держави. Мирослав Згожельський передав їх Чорній Ручці, щоб той відшліфував, бо в своєму магазині він не хотів цього робити. Адже Згожельський був тільки хазяїном, а шліфувати камені довелося б доручити робітникам. Чорна Ручка мав занадто великий “досвід”, щоб не догадатися, яке майбутнє його чекає: згортаючи свою діяльність, банда не залишила б у живих такого небезпечного свідка. Тому він вирішив заздалегідь вийти з гри, забравши собі дорогоцінності. Але банда стежила за ним.

Настала пауза. Потім капітан вів далі:

— Ти питав про вбивство Ремів. Банда вирішила вбити їх тоді, коли Рак перехопив у міліції листа Августа Рема: доведений до відчаю батько Теофіла не міг більше мовчати і доповідав про аферу з годинниками. Це був той “вихід”, про який він казав синові під час останнього побачення. Бандити, видаючи себе за працівників Головного управління міліції, по телефону домовилися з Ремом зустрітися в готелі “Ексцельсіор”… Августа Рема неважко було переконати, що коли він прийде в міліцію, то це може насторожити членів банди, тому, мовляв, працівник управління хоче заздалегідь поговорити з ним у такому місці,