Читати книгу - "Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк"

Про соціальний статус Хмельницького можемо лише здогадуватися. Після смерті в 1628 р. Івана Даниловича, який протегував батькові Богдана і, очевидно, самому йому, Хмельницький не мав особливих шансів зайняти посаду в Чигиринському старостві.

«Можемо констатувати, — пише Грушевський, — що в середині четвертого десятилітя XVII в., коли Богданови могло бути літ за сорок (а на той час такий вік вважався поважним. — П. К.), він мав визначну позицію в війську — але які уряди займав він перед 1637 р., зістається невідомим... Поза тим ще можемо сказати, що Богдан господарив на батьківськім хуторі і в пізнійшій афері своїй виступає як заможний господар, що своїм достатком викликує заздрість у старостинської адміністрації»[547]. Хмельницькому десь у 1630-х роках вдалося «стати на ноги» (певно, не без допомоги капіталів своєї жони).

З 1633 р. на Подніпров’ї починає утверджуватися клан Конєцпольських. Станіслав Конєцпольський, який був на той час коронним гетьманом, скуповує тут землі. А його син, Олександр, у тому ж таки 1633 р. стає старостою чигиринським та корсунським[548].

Схоже, відносини між Конєцпольськими та Хмельницьким складалися не найкращим чином. Про це маємо певні натяки (хай навіть у дещо перекрученій, фантастичній формі) в окремих хроністів другої половини XVII cт. Як уже говорилося, Грондський писав, що Хмельницький перебував на службі в Станіслава Жолкевського, але той підозрював його в недобрих намірах. Коховський наводить легендарну фразу, що ніби була сказана Хмельницьким при оглядинах цим гетьманом Кодацької фортеці в 1639 р.: «Збудоване руками можна руками зруйнувати»[549]. Звісно, ця фраза була негативно сприйнята Станіславом Конєцпольським.

Станіслав Конєцпольський

Не можемо з певністю сказати, чи служив Хмельницький у гетьмана Станіслава Конєцпольського і чи справді відносини між ними зіпсувалися. Але стосунки майбутнього козацького провідника й сина Станіслава Конєцпольського, Олександра, набули конфліктного характеру. Про це, як уже говорилося, писав Натан Гановер[550].

Певно, Хмельницький вирішив робити військову кар’єру. Себе він характеризував таким чином: що належав до людей, котрі «звикли шаблею собі шматок хліба добувати»[551]. І робив цю кар’єру Богдан у лавах реєстрового козацтва. Такий вибір обумовлювався кількома чинниками. По-перше, Хмельницький був шляхтичем, мав добру освіту. Більшість реєстровців такими не були. Тому він міг претендувати на високе становище в їхньому війську. По-друге, військо реєстрового козацтва розміщувалося на Подніпров’ї, на малій батьківщині Хмельницького. Тобто в усіх відношеннях було йому близьким. Зрештою, і він, і його батько мали контакти з козаками.

Грушевський вважав, що вперше можемо більш-менш достовірно говорити про діяння Хмельницького з 1637 р. Тоді, зазначає історик, «стрічаємо Б. Хмельницького в перший раз на ширшій арені, як військового писаря, що підписує акт капітуляції козацького війська під Боровицею. Правдоподібно, тільки на сій підставі Коховский, що знав дневники Окольского, відозвався про Хмельницького, як про зрадливого чоловіка, що брав участь у всіх повстаннях — Павлюка, Острянина і Гуні, і таке переконаннє про участь Хмельницького в повстанню утерлася глубоко в історіоґрафії. Але близше приглядаючися, переконуємося, що властиво на се нема підстави. Як вище було вказано, Б. Хмельницький виступає в рядах старшини, визначеної Потоцким на місце тих козацьких старшин, котрих козаки мали за наказом Потоцкого відставити при капітуляції (виділення наше. — П. К.). Тому треба думати, що Богдан належав якраз до людей найменьше скомпромітованих повстаннєм, і через се певного значіння набирає патетична фраза його в автобіоґрафічнім листі до короля, що він від урождення свого і до того сивого волося «не був в ні однім повстанню против маєстату королівського»[552].

Павло Бут (Павлюк)

Микола Потоцький — Ведмежа Лапа

Ці міркування Грушевського більш адекватні, аніж писання деяких наших патріотичних авторів про те, що Хмельницький ледь не з малечку боровся за свободу народу вкраїнського проти польської шляхти, беручи участь у «селянсько-козацьких повстаннях».

Якщо ж говорити про повстання 1637 р. під проводом Павла Бута (Павлюка)[553], то почалося воно з виступу запорозьких козаків, які в травні 1637 р. захопили артилерію реєстровців у Корсуні і вивезли її на Запорізьку Січ. У серпні цього ж року повстанський загін, керований Павлюком, вирушив із Запорізької Січі на Київщину. А 12 (22) серпня 1637 р. Павлюк звернувся до селян, реєстрових козаків та міщан з універсалом, у якому закликав заарештовувати реєстрову старшину і вступати до повстанських загонів. Повстання охопило Переяславщину, куди Павлюк послав підпорядковані йому загони на чолі з Карпом Скиданом та Семеном Биховцем. Повстанці стратили гетьмана реєстрових козаків Саву Кононовича і кількох старшин.

У грудні 1637 р. велися бої на теренах Чигиринщини між козацькими й урядовими військами. Вирішальні відбувалися біля села Кумейки[554]. Не маючи змоги зломити повстанців, польний гетьман Микола Потоцький (1593–1651)[555], прозваний Ведмежою Лапою, запропонував провести переговори, на яких одним з представників короля був православний шляхтич та урядник Адам Кисіль (1600–1653)[556]. Павлюк та кілька інших соратників, що вели переговори, повірили запевненням, ніби король помилує їх у разі добровільної здачі. Зимовий сейм 1638 р. проігнорував обіцянку короля й Кисіля — ватажків повстання стратили. Акт капітуляції війська підписав саме Хмельницький як писар реєстровців. Він також входив до складу депутації козаків до короля, де обговорювалися питання замирення. Козацькі делегати просили залишити козаків при давніх вольностях, землях та маєтностях, надати їм платню, забезпечити вдів убитих у боях козаків тощо.

Як уже говорилося, Грушевський дотримувався думки, що Хмельницький не був скомпрометований повстанням. Дещо інакше вважав Крип’якевич. Після повстання Павлюка відбулися помітні зміни в керівництві реєстровим козацьким військом, визначені сеймовою ординацією 1638 р. На чолі війська замість виборного гетьмана або старшини був поставлений комісар, призначений королем. Полками теж командували призначені шляхтичі. Посаду військового писаря, яку обіймав Хмельницький, скасували. Його ж лише призначили чигиринським сотником[557]. Можливо, це справді стало ударом по соціальному статусі й амбіціям Хмельницького. Хоча він і далі залишався в козацькому середовищі впливовою особою і навіть, про що буде говоритися далі, мав контакти із самим королем Владиславом IV.