Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          Ти ж не любитель БДСМ?

-          Зовсім трошки.

 Ліна важко видихнула і поспішно відчинила двері та вибігла на вулицю в таку бажану і життєво необхідну зараз прохолоду.

 Біля вхідних дверей дівчина зупинилась, вдихаючи свіже повітря та вертаючи собі душевну рівновагу. Вона не поспішала до середини, бо несподівано виникли нові плани на вечір.

 Коли авто Дмитра зникло з поля зору, Ліна вирішила не гаяти часу, а одразу піти в торговий центр неподалік, щоб щось йому таки купити в подарунок.

 Наступного ранку, Ліна задоволена собою і готова до свята Дмитра, сіла до нього в машину і прямо «з порога» вручила подарунок. Хлопець, здавалось, щиро здивувався такому повороту і трохи розсіяно подякував та поцілував в щоку.

-          І яким же буде мій сьогоднішній перший подарунок? – вирішив одразу і подивитися, в її присутності.

 Він дістав з пакета металеву коробку, в яку були спаковані шість видів елітного чаю.

-          Клас, - радісно глянув на неї. – Дякую. Це я люблю.

-          Знаю. Довго не могла вирішити, що тобі подарувати, але потім згадала як трепетно ти ставишся до вибору чаю, навіть в обідню перерву і от результат.

 «Ну от, виявляється, вже трохи знаю його. Вчорашня теорія не підтвердилася. Ми поволі, але зближаємося. Не все одразу» - закрутились в голові думки.

 Робочий день минув в звично-напруженому ритмі та буденних робочих моментах. Ліна попросила в Любові Юріївни дозволу швидше піти з роботи, щоб мати можливість разом з Дмитром поїхати до ресторану, як він зранку її попрохав.

 Під кінець робочого дня, за пів години до виходу, Ліна сиділа в легкому, хвилюючому очікуванні перед зустріччю з друзями Дмитра, які її точно оцінюватимуть, хоч в неї з їх другом, наразі, не серйозні стосунки. Вона поспіхом, автоматично доробляла свої сьогоднішні справи, коли задзвонив телефон – якийсь невідомий номер. Ліна відповіла приготувавшись довго відмовлятися від «вигідних» пропозицій настирливого представника косметичної компанії.

-          Добрий день, Ліна, - привіталася незнайомка на тому кінці зв’язку, - це Марія. Шеф викликає тебе до себе.

 Погано!

 Дуже погано!

 Ліна знала це – шосте чуття підказувало. Хоч тут і до ворожки можна не йти і так зрозуміло, що коли телефонує асистент Вадима з такою заявочкою, то не на добро.

-          Що, зараз? – здивовано запитала Ліна, все ще сподіваючись, що аудієнцію можна відкласти чи перенести, а там можливо і забудеться (невже можна було на таке сподіватися).

-          Так, зараз. Це терміново.

-          Добре, дякую. Іду, - приречено-тихо відповіла і вимкнула телефон.

 За кілька хвилин дівчина стояла в приймальній Вадима і чекала коли він покличе.

-          Зараз якраз завершується відеоконференція, - підбадьорливо – спокійно посміхнулася асистентка на трохи знервований вигляд Ліни.

-          А вам часом не відомо, для чого я так терміново знадобилась в такий час вищому керівництву?

-          Не знаю, - стиснула губи Марія в скупій, ввічливій посмішці. – До речі, можеш заходити.

 Ліна важко зітхнула. Хотілося бути в цей момент де завгодно, тільки не тут, але дійсність була невблаганною. Дівчина постукала і увійшла в кабінет на дерев’яних ногах.

 Вадим сидів за своїм столом, в своєму просторому шикарному кабінеті і щось (як і завжди) набирав на ноуті, не звертаючи уваги на дівчину. Ліна прочистила горло і заговорила першою:

-          Вадим Олександрович, у вас до мене якісь питання?

 Напевно ще цілих три хвилини вона стояла, мов ідіотка зі зростаючою нервозністю та очікуючи, коли він врешті удостоїть її відповіді.

-          Так, у мене до тебе питання, - нарешті почула його глибокий голос, коли уже почала думати, що може в нього раптові проблеми зі слухом.

-          До кінця дня у мене на столі має лежати звіт про показники рівня продаж за місяць в розрізі сегментів ринку та груп споживачів, - відповів він так і не глянувши на неї та не відводячи уваги від свого заняття за ноутом.

-          До кінця дня?! – ледь стримувала крик дівчина. – Я не встигну! На це потрібно кілька годин.

-          Це зайва інформація, - спокійно відповів він. – Можеш іти.

-          В мене сьогодні плани на вечір. Я не можу затриматися на роботі. Любов Юріївна мене вже відпустила на годину швидше, - зриваючись, занадто емоційно заговорила Ліна і зі слабким проблиском надії додала. – Завтра, до обіду я зроблю цей звіт.

-          Мені він потрібен сьогодні до восьмої вечора, тому припиним цю пусту балаканину. В мене нема на це часу, - підняв врешті погляд своїх ненависно-прекрасних очей і виразно глянув на неї.

 Ліна відчула паралізуючий ефект його лінивої уваги. Вона зрозуміла, що сперечатися немає сенсу. Його не переконати і не вблагати.

-          Це така твоя підступна помста? – приречено зітхнула вона, міряючи його зневажливим поглядом. – Ти якось довідався, що мене сьогодні запрошено на святкування дня народження важливої для мене людини і так ницо поводишся?

-          Ти про того невдаху, якому ти вішаєшся на шию і дозволяєш облизувати себе, як хтива самка? – дивився на неї непохитним, холодним поглядом.

-          Та як ти смієш?!!! – зашипіла Ліна, а самій хотілося підійти і зімкнути долоні в нього на шиї. – Дріб’язковий, лицемірний мерзотник!

 Вадим всім своїм виглядом показуючи, що йому обридла ця пуста розмова, вернувся до свого заняття за ноутом і беземоційно сказав:

-          О восьмій годині звіт повинен лежати в мене на столі.

 Ще якусь хвилину Ліна стояла, тупо дивлячись на його збайдужілу постать і її просто трясло від злості і ненависті. Потім вона демонстративно розвернулась і кулею вилетіла з кабінету, бо інакше боялася, що не далеко і до злочину за участю її і того мерзотника.

 Ліна, мов фурія, забігла до кабінету маркетингу і роздратовано всілася за стіл, привертаючи тим самим увагу колег.