Читати книгу - "Лицарі сорока островів, Сергій Лук'яненко"

- Ти абсолютно правий, - сказав Кріс.

Вода була ледь солонуватою. Навіть запах йоду став непомітним. Майже як у нашому міському озерці…

— Ходімо в замок? Я зовсім… — Кріс забарився, підшукуючи відповідне слово. За всі ці роки йому не часто доводилося відчувати холод. — Зовсім озяб, — закінчив він із певним сумнівом у голосі.

— Що за нісенітниця, — крокуючи за ним, бурмотів я. — Опріснити ціле море… Навіщо?

- А ти не зрозумів?

Я насторожився.

— Ні…

— Коли море замерзне цілком, від острова до острова можна буде пройти без жодних мостів. Хто винуватець похолодання, сусідам відомо. Нас усіх переріжуть.

Кріс з натугою відчинив двері замку.

— І одразу стане тепліше.

Спочатку море промерзало біля берегів. Крижана кірка опоясала острів дедалі більшим кільцем білястого кольору. Зверху воно здавалося прибитою хвилями піною.

Потім у морі, між островами, почали з'являтися блакитні цятки крижин. Їх було зовсім ще мало, але їх кількість поступово збільшувалася.

— Нам лишилося жити день чи два, — голосно сказав Меломан. Мабуть, він хотів прошепотіти це собі під ніс, такі красиві фрази були не в його дусі. Але навушники працюючого на повну гучність плеєра заважали йому порівняти силу голосу. До мене долинали слова пісні: "Було місто вітром вийдуть наскрізь, мороз на землю клав сивини... Горів буденний напис: «Народ і партія єдині»...

Чув я цю пісню. Знову улюблена меломанівська «Спіраль часу», торішній концерт «Дракон – кохання у морозній країні».

Ніхто не звернув уваги на слова Меломана. Обговорювали план оборони острова і з усіх боків сипалися «геніальні» ідеї. Підірвати лід залишками динаміту (Тімур), зробити лижі та ковзани, щоб мати перевагу у швидкості (Інга), напасти на сусідні острови першими (Ілля), піти по льоду далеко-далеко (Оля). Я уявив, як Тимур з Інгою мчать на ковзанах по льоду, лавіруючи між полинами і розмахуючи дерев'яними мечами. Уявив і від душі засміявся.

— А твоя думка, Дімко? — спитав Толік.

Я знизав плечима.

— Ще не вигадав. Тільки піти далеко-далеко ми не зможемо. Варто нам відійти від острова на кілька кілометрів, як крига розтане. Справді, Мальку?

Він квапливо кивнув головою.

- Так. Обов'язково розтане…

- Ось так. А лід підірвати, звичайно, непогано… Тільки через пару годин ополонки знову замерзнуть. Краще наробити гранат.

— Динамітних шашок? - Уточнив Тимур.

- Так. З коротким запальним шнуром.

— Можна… — Тимур обернувся. - А де Кріс? Ритко, він куди пішов?

- А він і не з'являвся, - Ритка знизала плечима. — На вежі, де ще.

Тільки зараз я помітив, що Кріса серед нас не було. Це було так незвично, що ніхто не помітив його відсутності. Не знаю, як інших, а мене хитнула тривога.

— Я його покличу, — схопившись із стільця, сказав я. — Чого він там прохолоджується…

- Прохолоджується - це правда, - із задоволенням зауважив Ілля.

Ритка подивилася на мене, і в її погляді промайнув неспокій. Між нами ніби простяглася невидима ниточка.

— Шукай його, Дімко, — попросила