Читати книгу - "Загублений світ"

клітку, відкочуючи її подалі. Один раптор відставав, крутячись на місці, наче розлючений пес. Потім вона побачила, що це той раптор, який зачепився за резинку від ключа. Ключ все бовтався, виблискуючи в червоному світлі. Раптор смикав головою, намагаючись звільнитися.

«Джип» із ревом їхав уперед, і раптор, здавалося, злякався раптового яскравого світла. Торн прискорився, намагаючись збити його машиною. Раптор розвернувся і побіг на рівнину.

Келлі злізла з даху і почала спускатися вниз.

Торн відчинив двері і Левін відразу ж стрибнув у машину.

— Вони схопили хлопця, — сказав Левін, вказуючи на стежку.

Келлі все ще злізала з вишки. Вона крикнула:

— Зачекайте!

— Залишайся там! — крикнув Торн. — Сара їде сюди! Ми заберемо в них Арбі!

— Але…

— Ми не можемо їх загубити! — Торн натиснув на газ і поїхав звіриною стежкою, переслідуючи рапторів.

У трейлері Іян Малкольм прислухався до голосів, які лунали з радіо. Він чув паніку, спантеличення. «Чорний шум, — подумав він. — Все відразу йде до біса».

Торн мчав стежкою. По обидва боки від них щільною стіною стояли джунглі. Стежка попереду почала звужуватися, пальми росли дедалі ближче, ляскаючи по машині. Він сказав:

— Ми зможемо це зробити?

— Там досить широко, — сказав Левін. — Я проходив там сьогодні вранці. Паразаври теж користуються цією стежкою.

— Як таке могло статися? — спитав Торн. — Клітка була прикріплена до риштування.

— Не знаю, — відповів Левін. — Вона обірвалася.

— Як? Як?

— Я не бачив. Тут багато чого сталося.

— І Едді… теж? — похмуро сказав Торн.

— Це відбулося швидко, — відповів Левін.

«Джип» стрімко просувався крізь джунглі, підстрибуючи на звіриній стежці; вони стукалися головами об м’який дах із тканини. Торн не озираючись їхав вперед. Попереду швидко бігли раптори; він ледь бачив останнього з них.

— Вони мене не послухали! — кричала Келлі, коли Сара під їхала на мотоциклі.

— А в чому справа?

— Раптор забрав ключ! Арбі замкнений в клітці, а раптор забрав ключ!

— Де він? — спитала Сара.

— Там! — сказала вона, вказуючи на рівнину. У місячному світлі було видно лише темний силует раптора, який біг. — Нам потрібен ключ!

— Сідай, — сказала Сара, знімаючи з плеча гвинтівку. Келлі сіла за нею на мотоцикл. Сара дала гвинтівку їй в руки. — Вмієш стріляти?

— Ні. Тобто, я ніколи…

— А на мотоциклі вмієш їздити?

— Ні, я…

— Тоді тобі доведеться стріляти, — сказала Сара. — Дивись сюди. Оце — спусковий гачок, оце — запобіжник. Поверни його отак. Ясно? Нас буде трусити, тож не знімай гвинтівку з запобіжника, доки ми не під’їдемо ближче.

— Ближче до чого?

Але Сара вже не чула її. Вона додала газу, і мотоцикл рвонувся на рівнину навздогін за раптором. Келлі схопилася однією рукою за Сару і намагалася триматися.

«Джип» підстрибував на звіриній стежці, здіймаючи бризки з калюж.

— Не пригадую, щоб дорога була настільки нерівною, — сказав Левін, тримаючись за поручень. — Може, ви трохи повільніше б поїхали…

— Ні, хай йому чорт, — сказав Торн. — Якщо ми загубимо їх, то це кінець. Ми не знаємо, де гніздо рапторів. Та ще й в цих джунглях, вночі. Ах, чорт забирай.

Попереду вони побачили, як раптори звернули зі стежки, тікаючи в підлісок. Клітка зникла. Торн не дуже добре бачив місцевість, але було схоже, що попереду майже прямовисний спуск.

— Ви ж цього не зробите? — сказав Левін. — Там дуже крутий спуск.

— Я мушу це зробити, — відповів Торн.

— Не божеволійте, Доку, — мовив Левін. — Гляньте в обличчя фактам. Ми втратили хлопчика. Це дуже погано, але ми його втратили.

Торн люто зиркнув на нього.

— Він тебе не кинув, — сказав він. — І ми його не покинемо.

Торн повернув кермо і повів «Джип» до схилу. Машина нахилилася носом так, що в них підступила до горла нудота, а тоді набрала швидкість і почала спускатися вниз.

— Трясця! — закричав Левін. — Ви ж нас просто вб’єте!

— Тримайся!

Підстрибуючи, вони пірнули в темряву.

Шоста конфігурація

Порядок руйнується одразу у кількох місцях. Тепер виживання окремих особин чи груп видається малоймовірним.

Іян Малкольм

Переслідування

Мотоцикл мчав уперед трав'янистою рівниною. Келлі трималася однією рукою за Сару, а у іншій тримала гвинтівку. Гвинтівка була важка і рука втомлювалася. Мотоцикл підстрибував на ходу. Вітер розмаював її волосся.

— Тримайся! — крикнула Сара.

Крізь хмари пробився місяць і трава у його світлі стала сріблястою. До раптора лишалося всього сорок ярдів, — вони вже освітлювали його фарою, невпинно наближаючись. Келлі не бачила на рівнині жодних тварин, крім хіба що стада апатозаврів десь вдалині.

Вони наблизилися до раптора. Динозавр швидко біг, його жорсткий хвіст було ледь видно над травою. Сара повернула вправо й вони опинилися поруч із ним. Мотоцикл під’їжджав до нього дедалі ближче. Вона відхилилася назад і крикнула на вухо Келлі.

— Готуйся! — крикнула вона.

— Що мені робити?

Тепер вони їхали паралельно курсу раптора, просто позаду нього. Сара додала газу, оминула його ноги, наближаючись до голови.

— У шию! — крикнула вона. — Стріляй у шию!

— Куди?

— Куди завгодно, але в шию!

Келлі незграбно крутила в руках гвинтівку.

— Зараз?

— Ні! Почекай! Почекай!

Раптор запанікував, коли до нього наблизився мотоцикл, і побіг швидше.

Келлі намагалася знайти запобіжник. Гвинтівка підстрибувала. Все підстрибувало. Її пальці торкнулися запобіжника і ковзнули по ньому. Вона знову дотяглася до нього. Їй потрібно буде використовувати обидві руки, а це означає, що доведеться відпустити Сару…

— Готуйся! — крикнула Сара.

— Але я не можу…

— Зараз! Зроби це! Негайно!

Сара повернула мотоцикл. Тепер вони їхали поруч із раптором, лише в трьох футах від нього. Келлі відчувала запах тварини. Він повернув голову і клацнув зубами у їхній бік. Келлі вистрілила. Гвинтівка смикнулася в її руках; вона знову схопилася за Сару. Раптор продовжував бігти.

— Що сталося?

— Ти промахнулася!

Келлі похитала головою.

— Не зважай! — крикнула Сара. — Ти зможеш! Я під'їду ближче!

Вона знову розвернула мотоцикл у бік раптора, намагаючись наблизитися до нього. Але цього разу все було по-іншому: коли вони опинилися поряд, раптор кинувся на них і штовхнув головою мотоцикл. Сара закричала і крутнула кермо вбік, збільшуючи відстань.

— Кмітливі покидьки, чи не так? — крикнула вона. — Ніяких других шансів!

Раптор біг за ними якийсь час, а потім різко повернувся і побіг через рівнину в іншому напрямку.

— Він біжить до річки! — крикнула Келлі.

Сара додала газу. Мотоцикл рвонувся вперед.

— Яка там глибина?

Келлі не відповіла.

— Яка там глибина?

— Не знаю! — крикнула Келлі. Вона намагалася згадати, який вигляд мали раптори, коли переправлялися через річку. Здається, вони пливли.