Читати книгу - "Проблема трьох тіл"

він не сильно відрізнявся від місцевих жителів, які все життя займаються фізичною працею. Навіть його шкіра вже набула на сонці тієї засмаги, що й у місцевих. Він не виявив великого зацікавлення гостями. Назвавшись Майком Евансом, не згадав, звідки він родом, але в його англійській вчувалася американська вимова. Він жив у найпростішій глинобитній хатині з двома кімнатами, заставленими інструментами для посадки дерев: мотиками, лопатами, пилками для обрізання гілок — усе місцевого виробництва і досить недолуге на вигляд. Пил, що є невід'ємним атрибутом усього Північного-Заходу, лежав тонким шаром на грубо сколоченому ліжку і небагатому кухонному начинні. На ліжку височів стос книжок, переважно з біології. Є Веньцзє встигла помітити «Звільнення тварин. Нова етика нашого поводження з тваринами» Пітера Сінгера. Єдиною сучасною деталлю обстановки був маленький радіоприймач, що працював на пальчикових батарейках, але тепер був підключений до зовнішньої батарейки типорозміру D. Також у кімнаті стояв старий телескоп.

Еванс попросив вибачення за те, що не може запропонувати їм чимось освіжитися. У нього закінчилася кава; вода є, але має в господарстві тільки одну чашку.

— Можна поцікавитися, що ви насправді тут робите? — запитав один із колег Є Веньцзє.

— Намагаюся врятувати житті.

— Врятувати... місцевих жителів? Умови середовища проживання тут справді...

— Ні, ви тільки подивіться! — несподівано розлютився Еванс. — Чому лише порятунок людей є почесною справою? Чому охорона інших видів вважається марною тратою часу? Хто дав людям таку перевагу над іншими? Ні, людей не потрібно рятувати. Вони і так живуть краще, ніж на те заслуговують.

— Ми чули, що ви намагаєтеся зберегти якийсь вид птахів?

— Так, ластівку. Це підвид північно-західної коричневої ластівки. Назва на латині дуже довга, я не буду вас втомлювати. Щороку навесні вони мігрують із півдня за постійним маршрутом, як і тисячі років тому. Вони гніздяться лише в цій окрузі, але площа лісів тут з року в рік зменшується, і вони вже не можуть знайти достатньої кількості дерев, щоб звити свої гнізда. Коли я відкрив цей підвид, їх залишалося менше ніж десять тисяч особин. Якщо тенденція збережеться, то протягом п'яти років цей підвид остаточно вимре. Дерева, які я вже посадив, забезпечили природне середовище проживання для деяких із них, і чисельність виду знову почала зростати. У мене в планах висадити ще більше дерев і розширити цей пташиний рай.

Еванс запросив Є Веньцзє і її колег подивитися в телескоп. Під його проводом вони нарешті змогли розгледіти кілька крихітних сірих і чорних пташок, що снували в заростях.

— Не найгарніші з птахів, правда? Звичайно, вони не мають такого успіху в широкої публіки, як гігантські панди. Щодня на цій планеті кілька видів, які не потрапляють у поле зору людей, вимирають.

— Ви висадили всі ці дерева власними руками?

— Більшу частину. Спочатку я наймав місцевих жителів для допомоги, але незабаром у мене закінчилися гроші. Посадковий матеріал і будівництво зрошувальної системи коштують пристойно. Але ви знаєте що? Мій батько — мільярдер. Він президент транснаціональної нафтової компанії, але не виділяє мені більше коштів, та і я не хочу більше брати в нього грошей.

Почавши говорити про свою мету в житті, він, здавалося, тепер хотів поділитися всім, що в нього назбиралося на душі.

— Коли мені було дванадцять, нафтовий танкер компанії мого батька, водотоннажністю тридцять тисяч тонн, наскочив на скелі на Атлантичному узбережжі. Понад двадцять тисяч тонн сирої нафти вилилося в океан. У той час моя сім'я жила на прибережній віллі, неподалік місця аварії. Перша думка мого батька після того, як він почув цю новину, була про те, як уникнути відповідальності й мінімізувати збитки для компанії.

У той день увечері я прийшов подивитися на пекло на землі. Море було синяво-чорним, і хвилі під липкою, густою масною плівкою ледь накочували на берег. Пляж був також покритий чорним шаром сирої нафти. Я і ще кілька добровольців шукали пляжі ще живих птахів. Вони борсалися в липкому місиві, немов асфальтові чорні статуї; тільки очі свідчили, що вони все ще живі. Ці благальні очі, що дивляться з-під нафтової плівки, часто приходять до мене в нічних жахіттях. Ми замочували цих бідолах у мийних засобах, намагаючись звільнити від нафти, що прилипла до їхніх тіл, але це було надзвичайно важко: нафтова плівка склеювала все пір'я, і якщо ти додаєш трохи більше зусиль, то пір'я відокремлюється разом із прилиплою нафтою... До вечора більшість птахів загинули. Коли я змучений і весь вимащений нафтою, знесилено впав на чорний пісок пляжу і дивився, як сонце сідало за чорне море, я відчував, що це був кінець світу.

Я не помітив, як батько підійшов до мене ззаду. Він запитав мене, чи пам'ятаю я той скелет дитинчати динозавра. Звичайно, я пам'ятав. Майже повністю збережений скелет динозавра був знайдений під час пошуку нафтових родовищ. Мій батько витратив шалені гроші, щоб викупити його і встановити в дідусевому помісті.

Тоді батько продовжив: «Майку, я розповідав тобі про те, як динозаври вимерли. Астероїд упав на землю. Світ спочатку перетворився на море вогню, а потім настав тривалий період темряви й холоду... Однієї ночі ти прокинувся через кошмарне сновидіння і сказав, що потрапив у ту страшну епоху. Дозволь я тобі зараз скажу те, що хотів сказати ще тієї ночі: якби ти реально жив у кінці Крейдового періоду, я б назвав тебе щасливцем. Епоха, у якій ми з тобою живемо, — набагато страшніша. У цей час темпи вимирання видів життя на Землі набагато швидші, ніж у кінці Крейдового періоду. Це справді час масового вимирання! Тож, дитино моя, те, що ти бачиш зараз, — абсолютне ніщо. Це лише тривіальний епізод великого процесу. Ми можемо обійтися без морських птахів, але не можемо обійтися без нафти. Ти можеш собі уявити життя без нафти? Твій подарунок на останній День народження — красуня-«Феррарі»; я тобі тоді сказав, що ти зможеш сісти за кермо, коли тобі виповниться 15 років. Але без нафти це — лише купа брухту, на якій ти ніколи не зможеш покататися. Коли ти захочеш провідати свого дідуся, ти легко можеш за десять годин перетнути океан на моєму приватному літаку. Але без нафти тобі доведеться плисти під вітрилом понад місяць... Це правила існування цивілізації: першочергово забезпечити виживання і комфортні умови життя для людської раси. Усе інше вторинне».

Мій батько покладав на мене великі надії, але я, зрештою, їх не виправдав і не пішов